Дитячі оповідання
Неділя у бабусі
Бабуся пече пироги, а я сиджу на кухні й дивлюся.
Тісто під її руками стає слухняним, мов пластилін.
— Бабусю, а тісто живе?
— Звісно, онучко. Бачиш, як воно дихає?
Тісто й справді дихає — піднімається й опускається.
Бабуся накриває його рушником:
— Хай відпочине. Сни побачить.
— А які сни бачить тісто?
— Про те, яким пирогом стане.
Моя старша сестра Оленка читає книжку в кутку.
Вона вже доросла, навчається у сьомому класі й вважає розмови про живе тісто дурницями.
— Марійко, не слухай бабусю. Тісто не спить.
— А звідки ти знаєш? — обурююся я.
Бабуся заступається за мене:
— Оленко, у дитинстві ти теж вірила в дива.
— Це було давно, — поважно відповідає сестра.
Коли тісто «прокинулося», бабуся починає ліпити пироги.
Кожному пиріжку вона робить різне личко: одному — усмішку, іншому — здивовані оченята.
— Щоб смачніші були, — пояснює вона.
Оленка закриває книжку й підходить ближче.
— Можна я теж зліплю один пиріжок?
— Звісно, — каже бабуся.
Сестра ліпить пиріжок дуже старанно.
Робить йому маленький носик і двоє очей із родзинок.
— Як у дитинстві, — шепоче вона мені.
Коли пироги спеклися, ми сідаємо пити чай.
Оленка відкушує від свого пиріжка й усміхається:
— А вони й справді вийшли смачніші.
— Бо з душею робили, — каже бабуся.
Я дивлюся на сестру й розумію: вона знову повірила в дива.
Лише на одну хвилину.
Але цього достатньо, щоб пиріжки ожили.
#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#939 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
