Дитячі оповідання

Зимовий ранок

Кіт Васько сидить на підвіконні й дивиться на сніг.
Його хвіст смикається — значить, він ловить сніжинки.
Але скло заважає, і Васько сердиться.
Я снідаю й спостерігаю за котом.
— Мамо, а Васько розуміє, що сніжинки за склом?
— Звісно, розуміє, — відповідає мама, наливаючи чай.
— А чому тоді полює?
Мама замислюється:
— Може, йому просто цікаво.
Але я знаю справжню причину.
Васько не полює на сніжинки.
Він розмовляє з ними котячою мовою.
Кожен рух хвоста — це слово.
Після сніданку я відчиняю кватирку.
Кілька сніжинок влітають до кімнати.
Васько підстрибує й ловить їх лапою.
Сніжинки тануть у нього на носі.
— Ваську, що вони тобі розповіли? — шепочу я.
Кіт муркоче й треться об мою ногу.
Це означає: «Сніжинки принесли новини з неба».
Мама йде на роботу.
Ми з Васьком залишаємося самі до обіду.
Кіт лягає на теплу батарею й засинає.
А я сиджу біля вікна й учуся розуміти мову сніжинок.
Вони падають по-різному: швидко, повільно, кружляючи.
Кожен спосіб падіння — окреме слово.
Швидкі сніжинки вигукують: «Холодно!»
Повільні шепочуть: «Тиша».
А ті, що кружляють, співають пісні про вітер.
До обіду я вже знаю кілька снігових слів.
Васько прокидається й схвально муркоче.
Тепер ми обоє говоримо мовою зими.

Влад Снігірьов

Подобається

#741 в Різне
#114 в Дитяча література
#969 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 28.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись