Дитячі оповідання

У лісі немає годинників

Ми з татом ішли стежкою.
Він дивився на годинник, а я — на землю.
На землі лежала палиця — дуже рівна, мов стрілка годинника.
Я сказав:
— Дивись, тут лежить час.
Тато усміхнувся.
— Та що ти, це просто гілка.
Але вона точно показувала ліворуч.
Ми пішли туди.
Повз траву, в якій живуть жовті годинники — вони не цокають, а муркочуть.
Потім був мох — зелений килимок часу, на якому можна сидіти й нікуди не йти.
— А навіщо взагалі йти? — запитав я.
Тато замислився.
Потім сів поруч.
Ми їли малину й не розмовляли.
Пташка сказала: «Рр-рр-рр».
Це означає: «Зараз — зараз — завжди».
Коли ми повернулися, мама сказала:
— Знову заблукали?
А тато відповів:
— Ні. Ми просто були не там, де годинники.
І я додав:
— А там, де ліс думає.

Влад Снігірьов

Подобається

#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#939 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 25.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись