Дитячі оповідання

Вікно з хвостиком

У моїй кімнаті живе вікно.
У нього є хвіст — мотузочка від жалюзі.
Воно махає хвостом, коли я заходжу.
— Привіт, — кажу я. — Не сумуєш?
Вікно ледь-ледь тремтить, ніби йому холодно.
Я приношу плед із кухні.
Накриваю підвіконня. Вікну стає тепло.
У нього очі — дві лампочки навпроти.
Коли вони блимають, вікно сміється.
Іноді воно сумує.
Якщо надворі дощ, вікно плаче по склу.
Я ставлю поруч чашку — щоб попити крапель.
Бабуся каже:
— Ти все бавишся біля вікна? Там же нікого немає.
Але якщо прислухатися, воно розповідає.
Про те, як голуби справляють весілля.
Як трамваї зранку позіхають.
Як у підвалі живе дідусь із калюж.
Він тонкий і мокрий, як слід від гумки.
Коли вікно спить, я йду.
Бо не можна заважати сплячим вікнам.

Влад Снігірьов

Подобається

#742 в Різне
#114 в Дитяча література
#978 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 28.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись