Дитячі оповідання
Снігові сліди
Бабуся каже, що сніг — це листи від хмар.
Кожна сніжинка — одна літера.
А коли їх багато-багато, виходить довге послання.
Я йду сільською дорогою й читаю снігові листи.
Ось тут хмара написала щось про ялинки.
А тут — про сусідський паркан.
Сніг лягає по-різному: на дахи будинків — великими словами, на гілки — маленькими.
Дідусь сміється:
— То що, онучку, вмієш читати по снігу?
— Умію, — відповідаю я серйозно.
Ми йдемо до річки по воду.
Я несу порожнє відро, воно дзвенить на морозі.
Сніг рипить під валянками — це він розмовляє сам із собою.
Біля річки я бачу дивні сліди.
Не заячі, не пташині.
Круглі, ніби хтось котив колесо.
— Дідусю, а чиї це сліди?
Дідусь нахиляється, торкається снігу рукавицею:
— Не знаю, онучку. Може, вітер бавився.
Але я точно знаю: це місяць уночі спускався до річки напитися води.
Він круглий, от і сліди круглі.
А вранці полетів назад у небо.
Ми набираємо воду й ідемо додому.
Я озираюся: місяць уже прокинувся й висить над лісом, блідий і сонний.
Він дивиться на свої сліди й усміхається.
#729 в Різне
#110 в Дитяча література
#969 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
