Дитячі оповідання
Трамвай з помаранчевим світлом
Увечері місто пахло мокрим асфальтом і свіжою здобою.
Від неї тягнуло теплою корицею, ніби хтось спік вечір заново.
Цей запах змішувався з холодним повітрям так, що здавалося — сам вечір дихає.
Ми з татом стояли на зупинці й чекали на трамвай.
Рейки під ногами ледь чутно тремтіли, ніби під землею хтось тихо розмовляв.
Тато тримав мене за плече.
Я відчував, як пальці його руки трохи стискаються, коли вдалині починав дзвеніти метал.
Із туману трамвай з’явився повільно, ніби випливав.
Увесь у помаранчевому світлі, наче великий ліхтар на колесах, він наближався до нас.
Світло лягало на мокре каміння, роблячи його схожим на розпечене золото.
Я уявив, що він їде не містом, а широкою, спокійною річкою.
Рейки здавалися двома довгими струменями води, що тихо блищать у темряві.
Усередині було тепло, запітнілі шибки ховали вулицю.
Іноді крізь прозорі плями пропливали темні силуети будинків.
Люди мовчали, кожен тримав свій пакет, сумку або книжку.
На кожному обличчі було м’яке світло — як у вікнах, які бачиш здалеку й одразу думаєш про тепло.
Я сів із самого краю й довго дивився, як за вікном мерехтять ліхтарі.
Вони спалахували один за одним, ніби трамвай збирав їх у свою невидиму кишеню, щоб відвезти кудись за місто.
Коли ми вийшли, світло трамвая ще трохи залишалося на моїх долонях.
Я сховав їх у кишені, щоб донести додому.
#707 в Різне
#105 в Дитяча література
#942 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
