Дитячі оповідання
Горобиний дощ
Восени у дворі пахне залізом і мокрим листям.
Цей запах важкий і тихий, як старий ключ, що довго лежав у кишені пальта.
Листя липне до підошов, шарудить.
Здається, що земля тихо розмовляє сама із собою.
Сьогодні дощ був теплий, як чай, який забули остудити.
Краплі падали великі, важкі.
Кожна залишала на асфальті маленьке коло, схоже на слід від камінця, кинутого у воду.
Я сидів на гойдалці, погойдуючись зовсім трохи, і дивився, як у небі закружляла зграйка горобців.
Спочатку вгору, потім униз, а потім у різні боки, наче вітер учив їх танцювати по-своєму.
Потім вони падали майже як краплі — тільки сірі, теплі й живі.
Я подумав, що, може, сьогодні горобиний дощ.
А птахи просто ллються з хмар, перемішуючись із краплями.
Їхні крила блищали від води.
Здавалося, що в кожної пташки є своя маленька хмара, яка летить разом із нею.
Один горобець сів поруч — просто на мокрий ланцюг гойдалки.
Ланцюг тремтів від крапель, але він сидів спокійно.
Він дивився на мене й моргав.
У його очах відбивалася та сама сіра калюжа, що була біля моїх ніг.
А я сидів і чекав, поки він полетить.
Але він лише злегка повертав голову, ніби прислухався до звуку дощу.
Коли я пішов додому, він усе ще сидів на ланцюгу.
Мабуть, чекав, поки дощ скінчиться, щоб повернутися назад у свою хмару й знову стати частиною неба.
#705 в Різне
#104 в Дитяча література
#940 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
