Дитячі оповідання
Піч узимку
Дід сидить біля печі й лагодить старі лижі.
Лижі темні, з подряпинами, як річка взимку.
Я поруч, у теплі, сиджу на низенькій лавочці.
Слухаю, як потріскують поліна.
Звук тихий, але живий, ніби хтось шепоче казки.
Бабуся варить варення із замороженої малини.
У каструлі воно вирує й дихає солодкою парою.
Запах густий і теплий.
Як сон, що накриває з головою.
Я дивлюся в маленьке пічне віконце.
Воно кругле, у чавунній рамці.
Там вуглини, червоні, як льодяники на паличці.
Чорні прожилки всередині схожі на тріщини у склі.
Мені здається, що якщо довго дивитися, можна побачити маленьке місто.
І я бачу.
Будинки з попелу, вулиці з золи.
Ними йдуть крихітні люди й несуть ліхтарі.
Світло ліхтарів тремтить, як відображення у воді.
У провулках тихо.
Лише чути, як хрумтить сніг — чи зола — під їхніми кроками.
На площі стоїть криниця.
У ній не вода, а темне тепло.
— Що ти там видивляєшся? — дід протирає лижу ганчіркою.
Ганчірка пахне смолою.
— Нічого...
Я знаю: якщо розповім, місто зникне.
Як вуглина, що згасла.
І тому мовчу, але подивлюся ще трохи.
Щоб устигнути запам’ятати вулиці.
#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#939 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
