Дитячі оповідання
Шепіт старого радіо
У кутку бабусиної кімнати стоїть старе радіо.
Дерев’яне, з круглими очима-динаміками й довгим носом-антеною.
Удень воно мовчить, лише пил на ньому танцює в сонячних смугах.
Але коли всі засинають, радіо починає дихати.
Спочатку тихенько посвистує, потім зітхає — хрип-хрип.
А потім... потім воно розповідає казки.
Не такі, як у книжках.
Про міста, де дощ іде вгору.
Про моря з молока.
Про зірки, які вміють плакати.
Бабуся каже, що радіо зламане.
Що це лише перешкоди, тріск старих деталей.
— Викинь уже цю розвалюху, — бурчить мама.
Але я знаю правду.
Радіо не зламане.
Воно просто дуже старе й пам’ятає все-все на світі.
Усі казки, які колись передавали радіохвилями.
Усі пісні, що летіли через моря й гори.
Усі «добрий вечір» і «на добраніч», сказані незнайомими голосами.
І тепер, у тиші, коли весь світ спить, радіо збирає ці слова.
По шматочках і дарує їх мені.
Учора воно шепотіло про хлопчика, який навчився розмовляти з хмарами.
Сьогодні розповість про дівчинку, яка колекціонувала вітер.
А завтра... завтра я дізнаюся, що старі речі ніколи не помирають.
Вони просто починають жити по-іншому.
#767 в Різне
#133 в Дитяча література
#972 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
