Дитячі оповідання
Море
Марко знав, що в старому табуреті на кухні живе море.
Не синє — бліде, мов ранковий чай.
З хвилями, що шарудять, коли сідаєш.
І з чайками, які кричать, якщо постукати по ніжці.
Іноді він кидав туди маленькі камінці — раптом морю сумно без берега.
Іноді складав паперові кораблики й ховав їх під сидіння.
Одного разу навіть капнув туди татовим одеколоном — «хай буде запах далеких країв».
Дорослі казали, що це просто старі меблі.
Що вони риплять, бо розхиталися цвяхи.
Що море в квартирі — це смішно.
Але Марко знав: якщо лягти на підлогу й прикласти вухо до табурета, можна почути шум прибою.
Одного разу мама сказала, що табурет пора викинути.
— Він уже розвалюється, Марку. Ще ногу зламаєш.
Він кивнув.
Увечері сів на підлогу.
Довго гладив шорстке дерево, рахував тріщини.
Потім дістав із кишені останній паперовий кораблик.
Червоний, із обгортки від цукерки.
Обережно засунув його під сидіння.
— Якщо тебе понесе, — прошепотів він, — пливи туди, де тепло.
— І напиши мені.
#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#939 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
