Дитячі оповідання
Рудий
Рудий завжди прокидається раніше за мене.
Він сидить біля ліжка й чекає.
Не гавкає, не штовхає — просто дивиться.
І в його погляді вже лежить цілий ранок.
Коли я розплющую очі, він тягнеться до мене, і його ніс прохолодний, як раннє залізо гойдалки.
Я обіймаю його за шию — там тепло, густо й тихо.
Ми виходимо на подвір'я.
Сніг рипить під моїми чоботами, а під його лапами — м'яко, ніби хтось підстелив вату.
Рудий біжить попереду й озирається кожні кілька кроків.
Перевіряє, чи йду я.
Він завжди веде мене до лісосмуги.
Я думаю, що там у нього є своя таємниця.
Одного разу він зупинився, підняв морду й довго слухав тишу.
Я теж завмер, але нічого не почув.
Лише падав сніг.
Іноді мені здається, що Рудий уміє розмовляти, просто не хоче.
Що в нього є слова, яких не можна сказати вголос.
Сьогодні, коли ми повернулися, я побачив на його лапах сліди паморозі.
Вони блищали, мов маленькі зірки.
Я погладив його й прошепотів:
— Ти, мабуть, там був.
Він подивився на мене так, ніби зрозумів.
І ліг поруч, поклавши голову мені на коліна.
#767 в Різне
#133 в Дитяча література
#972 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
