Дитячі оповідання

Горище

Тато каже, що в нас немає горища. Але я туди ходжу.
Воно починається за шафою, де пил, мов цукор, а стіна тремтить, якщо довго на неї дивитися.
Там живуть речі, яких ніхто не купував.
Горнятко без вушка, книжка без літер, лялька без обличчя.
Я з ними дружу, бо вони не шумлять.
Вони вміють слухати.
Іноді приходить світло.
Воно не як лампа — воно як подих.
Воно гладить підлогу й іде.
Я питаю:
— Хто ти?
Воно відповідає:
— Я той, кого забули.
Я приношу йому цукерку, але воно не їсть.
Я приношу малюнок. Воно не дивиться.
Я приношу себе. Воно усміхається.
Тато знову каже:
— У нас немає горища, ти все вигадав. Там лише стіна.
Я киваю.
Але вночі чую, як світло сміється й кличе мене на ім'я.
Воно знає, який я, коли мені сумно.
Сьогодні я запитав у нього:
— А ти точно не чарівник?
Воно подумало й сказало:
— Ні. Я просто той, хто пам'ятає, яким ти був маленьким.

Влад Снігірьов

Подобається

#742 в Різне
#114 в Дитяча література
#978 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 28.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись