Дитячі оповідання
Тато в коробці
На шафі стоїть коробка.
Велика, коричнева, з кривим написом фломастером: «Папери. Не чіпати».
Але я знаю — це не просто папери.
Там тато. Не весь, звісно.
А найголовніше.
Його листи, які шурхотять, як осіннє листя.
Його сміх — застиг на фотографіях, ніби у прозорому склі.
Його запах — трохи запорошений, але все одно живий, впізнаваний.
Мама каже:
— Тато поїхав.
Але коробка нікуди не їздила. Вона весь час тут, з нами.
Коли нікого немає, я ставлю ослінчик до шафи, стаю на нього.
Пальцями тримаюся за край шафи, підтягуюся, тихо-тихо знімаю коробку.
Наче дістаю кошеня з дерева — обережно, щоб не налякати.
Всередині тато посміхається.
У нього є очі, плечі, і теплий погляд, який, здається, все ще щось розуміє про мене.
Я питаю:
— Ти сумуєш за нами?
Він не відповідає словами.
Але в кімнаті наче стає трохи тепліше, і повітря пахне татовим светром.
Одного разу мама сказала:
— Треба на дачу відвезти. Все зайве. Все старе.
Я кивнув, вдав, що згоден.
А вночі встав, узяв чорний маркер і написав великими літерами на коробці:
«Живе. Не викидати».
#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#940 в Сучасна проза
Відредаговано: 25.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
