Дитячі оповідання

Дощ

У бабусі в коморі живе дощ. Він сидить у банці з-під огірків.
Скручений, як нитка. Сірий. Мовчить.
Я відкриваю банку — він не виходить.
Боїться світла. Боїться кота. Боїться, що його вип'ють.
— А якщо я тебе погладжу?
— А якщо я тебе сховаю?
— А якщо я сама стану дощем?
Він тремтить.
Я кладу банку під ліжко. Нехай спить.
На вулиці — сухо.
Калюжі — як намальовані.
Дерева — як намальовані.
Люди — як намальовані.
Я йду. З банкою в рюкзаку. З дощем усередині.
У школі кажуть:
— Осінь прийшла.
— Скоро дощі.
— Треба брати парасольку.
Я не беру. У мене є свій. Він у банці. Він справжній.
На перерві я відкриваю банку. Тихо. Ніхто не бачить.
Дощ вилазить.
Спочатку крапля. Потім ще. Потім весь.
Він стрибає по парті. Він танцює на зошиті. Він сміється.
Учителька кричить:
— Хто розлив?!
— Де ганчірка?!
— Чому мокро?!
Я кажу:
— Це він плаче, бо ніхто не вірить, що він живий.

Влад Снігірьов

Подобається

#706 в Різне
#104 в Дитяча література
#939 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 25.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись