Дитячі оповідання

Кішка Ластівка

Я прокидаюся від того, що хтось тихенько ходить по мені.
Ластівка.
Моя кішка.
Вона легка, як тінь від хмари.
Переходить з ніг на живіт, із живота — на подушку.
Дивиться просто в очі.
Кліпне — і ніби світ змінюється.
Я знаю, що Ластівка вночі кудись іде.
Не за двері — а кудись глибше, ніж можна вийти.
Я чую, як рипить підлога у передпокої.
Як у темряві щось клацає, ніби там відчиняються маленькі дверцята.
Іноді я думаю, що вона ходить туди, де ніколи не закінчується ранок.
Там світло золоте, мов мед.
І вікна відчинені, навіть коли надворі зима.
Я пробував іти за нею.
Та щойно підводжуся, Ластівка озирається.
Її очі стають круглими, мов дві краплі темного молока.
І я розумію — далі мені не можна.
Сьогодні вранці я помітив у неї на вусах краплини.
Вони пахли, як бабусин трав'яний чай, тільки з легким димком.
Я запитав:
— Ти знову була там?
Ластівка позіхнула.
А я раптом зрозумів, що, може, те місце — всередині неї.
Але туди я вже ніколи не потраплю.

Влад Снігірьов

Подобається

#769 в Різне
#130 в Дитяча література
#982 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 29.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись