Дитячі оповідання

Опалі слова

Петрик збирав опалі слова.
Вони випадали з уст дорослих.
Як листя. Як сніг. Як крихти з обіднього столу.
Найбільше їх було після сварок.
Тоді батьки жбурлялися словами одне в одного.
А потім ішли, і слова залишалися лежати на підлозі.
Петрик обережно підбирав їх.
«Утомився» — сіре, шорстке.
«Набридло» — чорне, з гострими кутами.
«Розлучення» — важке, мов камінь.
Добрі слова теж випадали.
Але рідше.
«Люблю» — тепле, рожеве.
«Сонечко» — жовте, пухнасте.
«Пробач» — прозоре, крихке.
Він складав їх у коробку з-під взуття.
Погані — в один куток.
Добрі — в інший.
Щоб не перемішувалися.
Мама казала:
— Петрик, що ти там вовтузишся? Іди спати.
А він відповідав:
— Прибираю.
Дорослі не бачили опалих слів.
Для них підлога була чистою.
Сьогодні батьки сказали, що більше не сваритимуться.
Що все налагодиться.
Петрик кивнув.
А потім тихенько висипав коробку у сміттєве відро.
І прошепотів:
— Тепер ви можете говорити нові слова.

Влад Снігірьов

Подобається

#764 в Різне
#119 в Дитяча література
#982 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 28.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись