Дитячі оповідання

Обіймати музику

Настя колекціонувала звуки.
Не марки. Не іграшки. Не наліпки з жувальних гумок.
А звуки.
Звук, як бабуся ставить чайник.
Метал ледь дзвенить об конфорку — «дзінь».
Він завжди теплий і круглий, навіть якщо на кухні холодно.
Звук, як горобець звалюється з дроту — «чвух».
Миттєвий, як кліпнути.
І смішний, бо потім горобець удає, ніби так і треба.
Звук татового «приїду о восьмій».
Він м'який і рівний.
Але завжди означає — не приїде.
Звук дощу по даху, коли сумно, але ти в ліжку.
Кожна крапля — наче окреме слово.
І всі вони про те, що можна нікуди не йти.
Звук учительки, коли вона каже: «Настю».
Завжди через зітхання.
Наче це не просто ім'я, а ціла історія.
Настя записувала їх у зошит.
Не літерами.
Кольорами.
Бо «дзінь» — це жовтий.
Теплий, як світло у вікні.
А «чвух» — запорошено-сірий із білим.
Як крило старого голуба.
А «приїду» — помаранчевий.
Але з діркою.
Крізь неї видно вечір, у якому нікого немає.
Коли Настя виросте, вона робитиме музику з цих звуків.
Не таку, що звучить у навушниках.
А таку, яку можна обіймати.

Влад Снігірьов

Подобається

#489 в Різне
#85 в Дитяча література
#700 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі мрії, казки та мрії

Відредаговано: 03.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись