Дитячі оповідання

У Петі у вусі — мураха

Коли Петя мовчав надто довго, у його вусі починало щось тихенько ворушитися.
Це не боліло.
Швидше було схоже на те, ніби хтось обережно перевіряв: ти ще тут?
Ти не зник?
Петя знав — це мураха.
Він там живе. Сам.
Без мурашника, без королеви, без інших мурах.
Просто маленький сусід у темному, теплому коридорі.
Мураха вмів рахувати.
П'ятдесят сім кроків внутрішньою спіраллю — і він упирається в барабанну перетинку.
Якщо піти в інший бік, то до виходу буде сімдесят два кроки.
Іноді він ходив туди-сюди — просто щоб розім'ятися.
Мураха сердився, коли батьки казали:
— Петю, не гальмуй.
— Петю, думай швидше.
— Петю, ти що, знову завис?
Тоді він стукав маленькою лапкою.
Не по голові.
По серцю.
Стук був тихий, але від нього всередині ставало тепліше.
Наче він говорив:
— Не поспішай. Усе правильно. Ти просто інший.
А потім він починав шепотіти.
Не слова, а цілі картини.
Казку про хлопчика, у голові якого був сад.
У саду росли яблуні, і під кожною спала година.
Годинники дихали, як коти.
І там, у затінку, жив час.

Влад Снігірьов

Подобається

#489 в Різне
#85 в Дитяча література
#700 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі мрії, казки та мрії

Відредаговано: 03.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись