Остання ніч

Зима прийшла раптово.

Вдарили морози, дороги замело, а над селом кілька днів поспіль висіло низьке сіре небо. Дівчина вже ходила важко, часто відпочивала й майже не виходила з хати.

Гусак облаштувався біля печі.

Він став мовчазнішим, ніж зазвичай. Іноді серед ночі підводив голову й прислухався до чогось, чого не чули ні мати, ні чоловік.

А одного вечора сказав:

— Мамо, скоро.

Дівчина саме латала сорочечку.

— Що скоро?

— Братик народиться.

Вона відклала голку.

— Звідки ти знаєш?

Гусак подивився на піч.

— Бо вона знову кличе.

Дівчина відчула, як у неї похололи руки.

— Хто?

— Піч.

Чоловік, який сидів за столом, повільно підвів голову.

— Що ти сказав?

Гусак не відповів.

Він дивився на темний отвір печі, і пір'я на його шиї повільно ставало дибки.

У хаті запанувала тиша.

А тоді з печі долинув тихий стукіт.

Раз.

Два.

Три.

Дівчина схопилася за стіл.

Чоловік підвівся й узяв кочергу.

— Хто там?!

Гусак розправив крила.

— Не відчиняй, — сказав він.

— Що?

— Не відчиняй печі.

Та чоловік уже ступив уперед.

Він відсунув заслінку.

Усередині було темно. Жодного вогню, жодної жаринки.

Але з глибини долинув дитячий плач.

Дівчина закричала.

Гусак кинувся до печі, вдарив крилами по чоловікові й відштовхнув його назад.

— Зачини!

Чоловік захряснув заслінку.

Плач обірвався.

Гусак довго стояв перед піччю, розправивши крила. Потім повернувся до матері.

— Мамо, слухай мене уважно.

Дівчина ледве дихала.

— Що відбувається?

— Коли братик народиться, не дозволяй нікому його торкатися, поки він не заплаче.

— Чому?

Гусак схилив голову.

— Бо іноді те, що приходить на світ, ще не вирішило, ким хоче бути.

Чоловік перехрестився.

А дівчина притиснула руки до живота.

Тієї ночі вона не спала.

І коли надворі почало сіріти, пологи почалися.

Цього разу все було інакше.

Чоловік не відходив від дружини, тримав її за руку, носив воду й раз у раз біг до сусідки, яка допомагала під час пологів.

Гусак сидів біля порога.

Не заходив до кімнати.

Не ґелґотів.

Тільки дивився на двері.

Коли нарешті пролунав дитячий плач, він заплющив очі.

Дівчина народила здорового хлопчика.

Малюк голосно кричав, рухав ручками й обурювався на весь світ.

Чоловік засміявся крізь сльози.

— Син! У нас син!

Дівчина притиснула немовля до грудей.

І тоді в дверях з'явився гусак.

Він повільно підійшов до ліжка, нахилив голову й довго дивився на братика.

Малюк раптом замовк.

Розплющив очі.

І простягнув крихітну руку до сірого пір'я.

Гусак торкнувся його пальчиків дзьобом.

— Здоровий, — сказав він. — Цей залишиться людиною.

Чоловік упустив миску.

— Та ти…

— Так, — відповів гусак. — Я говорю.

— Але ж ти…

— Я знаю, ким я є.

Він повернувся до матері.

— А ти, мамо, тепер можеш відпочити.

Дівчина плакала й сміялася водночас.

Вона мала чоловіка, двох синів і дім, у якому більше ніхто не був самотнім.

А гусак вийшов надвір і сів біля ставка.

Над селом сходило сонце.

І вперше за багато років він не почув жодного поклику з неба.