Таємниця старої повитухи

Відтоді дівчина більше не ходила до криниці сама. Не тому, що боялася баби, — принаймні так вона собі казала. Просто не хотіла, щоб хтось бачив її незвичайне дитя.

А гусеня, здавалося, нічого не боялося.

Воно швидко навчилося ходити по хаті, пити з миски й відрізняти господині голос від чужого. Коли дівчина поверталася з городу, гусеня вибігало назустріч, плуталося під ногами й вимагало уваги.

Якось воно навіть залізло в діжку з водою.

Дівчина почула галас, прибігла до сіней і побачила, що гусеня плаває в діжці, а на голові в нього сидить мокра ганчірка.

— Що ти робиш?!

— Купаюся!

— А ганчірка навіщо?

— Шапка.

— А вода навіщо по всій підлозі?

Гусеня замислилося.

— То я ще не навчився.

Дівчина взяла його на руки, загорнула в рушник і посадила біля печі.

— Ти мені ще хату затопиш, розбишако.

— Зате буде тепло.

Вона похитала головою й поцілувала його в маківку.

Так минали дні.

Дівчина працювала, поралась у господарстві, а вечорами розмовляла зі своїм гусеням. Розповідала йому про світ, про людей, про те, як колись хотіла мати велику родину. Гусеня слухало дуже уважно, іноді ставило дивні запитання, а іноді засинало просто посеред розмови.

Одного вечора воно спитало:

— Мамо, а я раніше був у тебе в животі?

— Був, синочку.

— А там темно?

— Темно.

— І тепло?

— Тепло.

Гусеня притихло.

— То, може, я просто забув, як там було?

Дівчина пригорнула його до себе.

— Може, й так.

Воно довго мовчало, а тоді прошепотіло:

— А я пам'ятаю, як ти плакала.

Дівчина завмерла.

— Коли?

— Там, у печі. Я тебе чув.

Вона міцніше обійняла його, але більше нічого не запитувала.

А наступного ранку пішла до церкви й поставила свічку за здоров'я свого дитяти.

Коли поверталася додому, зустріла сусідку.

— Чула, ти в баби була? — запитала та.

— Була.

— І що вона сказала?

— Нічого.

Сусідка перехрестилася.

— А мені казала, що в тебе дитина нечиста народилася.

Дівчина зупинилася.

— То, може, вона краще знає, що в неї самої в хаті робиться?

Сусідка побіліла й поспішила геть.

А дівчина пішла додому, несучи під пахвою буханець хліба.

Вона ще не знала, що стара повитуха вже почала розповідати селу свою версію тієї ночі.

І що незабаром у їхньому маленькому домі з'явиться ще одна людина.

Людина, яка полюбить її.

Але спершу муситиме повірити в те, у що не повірив би ніхто при здоровому глузді.