Епілог

 Минуло вже кілька днів від того моменту, як Адель із Персеєм переховувалися в таємному місці. Добре, що воно вже було забезпечене всім необхідним для проживання протягом щонайменше місяця.

 Дівчина сиділа в саду, нотуючи у щоденник свої найцінніші спогади минулих життів — ті, про які вона не хотіла б більше забувати.

 Юнак готував обід на відкритій терасі їхнього дому, пританцьовуючи під ритмічну музику й щось собі наспівуючи.

 Ідилію тихого життя порушила Афіна, яка з’явилася невідомо звідки, ніби просто увійшла крізь повітря.

 — Ем-м… привіт, — здивовано привітала богиню Адель.

 — Привіт. Я думала, ти будеш рада моєму візиту, — іронічно відповіла гостя.

 — Я дуже рада тебе бачити. Просто не очікувала такої ефектної появи, — тихо посміхнулася вона.

 — Маю для тебе ще один сюрприз.

 — Сюрприз? Навіть не знаю, радіти чи боятися твоїм сюрпризам, — звела брови Адель.

 — Не хвилюйся. Впевнена, він тобі сподобається.

Фух… та все одно якось трохи боязко, — мовчки кивнула Адель.

 — О, привіт, Афіно, що нового? Як там за межами нашого ізолятора? — іронічно спитав Персей, принісши молочні коктейлі.

 — Геката все ще шукає тебе, як і, зрештою, Аїд. Тож поки що насолоджуйся тихим ізолятором, — не менш іронічно відповіла богиня.

 — То про який сюрприз ти говорила? — вирішила нагадати Адель.

 — Ходімо, покажу, — кивнула Афіна.

 Вона попрямувала до краю скелі, з якого відкривався вид на морську далечінь. Змахнула рукою, щось промовляючи.

 Десь на горизонті піднялася велетенська хвиля, яка, на диво, не поверталася у воду, а, немов великий човен, прямувала в сторону їхнього сховища.

 — Що відбувається? — Її серце почало битися сильніше, мурашки пробігли по шкірі. Але це були приємні мурашки — ті, що відчуваєш перед довгоочікуваною зустріччю. — Мама… — ледь чутно сказала Адель, сама не розуміючи, чому це слово вирвалося з її вуст.

 Афіна посміхнулася.

 — Вона так давно чекала зустрічі з тобою, — підтвердила здогадку богиня.

 На великому гребені хвилі наближалася Амфітріта.

 Усі почуття змішалися в тілі юної дівчини — страх, хвилювання, радість, тягар пережитих подій, які комом почали давили на горло.

 — Пелагеє… — ніжно покликала богиня води, яка нарешті зійшла до них на скелю.

 Вона була неймовірно гарною, одягнена в перламутрову сукню, що переливалася всіма відтінками морських глибин. Її ніжно-блакитне волосся спадало довгими густими локонами з плеч, нагадуючи лагідні хвилі океану, які невимушено грають під місячним сяйвом. 
 На шиї та зап’ястях сяяли яскраві підводні прикраси, виконані з коралів, перлів і блискучих мушлів, які переливалися, ніби вони самі були частиною морської стихії. Її образ доповнювала корона з морських зірок і блискучих перлин, яка підкреслювала її королівську велич і красу.

— Ма… ма… — не витримала дівчина й розридалася, кинувшись в обійми богині води.

 — Пробач мені, моя маленька донечко. Вибач, що не змогла бути поряд, — ніжно обіймаючи, шепотіла Амфітріта.

 Попри те, що вони раніше не зустрічалися, узи між матір’ю та її дитиною були неймовірно сильними.

— Мамо… — усі інші слова наразі не мали жодного значення.

 — Ходімо, Персею, дамо їм трохи часу наодинці, — покликала хлопця Афіна. — Нам із тобою теж є про що поговорити.

 — Ходімо, — неохоче погодився той.

 Вони пішли, а мама з донькою ще якийсь час тішилися цією надто довгоочікуваною зустріччю.

— Я дуже пишаюся тобою. Ти молодець.

— Я… я не впевнена, що зможу впоратися з тими силами, про які говорила Афіна. Мені так страшно, м… ма-мо, — крізь сльози говорила дівчина. — Усі ті, хто мене підтримували, любили, були поруч у моїх минулих життях, просто зникли. Їх більше немає. А тих, хто був поруч у теперішньому, довелося відпустити самій. Ця пустота роз’їдає мене зсередини. Що буде далі, мамо? Що далі?

 — Я розумію тебе, дитино. А ще знаю, наскільки ти сильна й смілива. Озирнись, поглянь на тих, хто поруч із тобою зараз. Залиш минуле в минулому — воно вже багато чого тебе навчило. Живи сьогоднішнім. Впевнена, згодом твоя пустота всередині заповниться новою підтримкою, новою любов’ю. 
 Більше того, вже є ті, хто дарують тобі ці почуття, але ти їх, певно, ще не помітила.

 — Можливо, ти маєш рацію, — трохи заспокоївшись, відповіла дівчина.

— Відтепер я завжди буду поруч, щоразу, як ти потребуватимеш мене.

— Дякую тобі, мамо.

 Вони сиділи разом у саду, притулившись одна до одної. Амфітріта ніжно гладила волосся своєї, здавалося, крихкої дочки.

— Яка мила картина, — умилялася Афіна, яка разом із Персеєм повернулася до дівчат. — Та мусимо ще дещо обговорити й повертатися до своїх обов’язків, — звернулася вона до богині води.

— Слушно кажеш, подруго, — погодилася Амфітріта, трохи відсунувшись від дочки. — Адель, люба моя, я знаю, що зараз тобі ще потрібен деякий час, щоб відновити свій емоційний стан. Та якщо ти хочеш, щоб ті, хто для тебе мають цінність серед смертних, могли й надалі щасливо жити в безпеці, а також для твоєї власної безпеки, ти маєш освоїти сили, якими наділили тебе боги минулого.