41. Храм Аполлона

 Адель була знесилена. Все тіло ломило від болю — здавалося, вона ступає босоніж по розпеченому піску. Кожен крок відбивався у вухах гулким биттям її серця. Час ніби сповільнився.

 Нарешті дійшовши до авто, хлопець галантно відкрив для неї дверцята. Як справжній джентльмен, допоміг дамі сісти та врешті сам умостився за кермом.

 — Давненько я тут не був, — пробурмотів він, широко вдихнувши прохолодне морське повітря та загадково посміхнувся.

 Персей не поспішав: він возив Адель по нічному Сіде, яке яскраво освітлювали вуличні ліхтарі та кольорові вивіски закладів, кружляючи з нею по всіх можливих провулках.

 — Точно згадав! Храм за он тим поворотом, — його обличчя було серйозним, та очі горіли якимось новим, ще не відомим Адель досі, блиском.

 — Ти це ще годину тому казав, — стомлено закотила очі дівчина.

 — Ну, підзабув трохи. Зараз приїдемо, не кисни. Краще насолоджуйся містом — он як гарно довкола.

 — Якщо забув дорогу — увімкни навігатор, — тихо буркнула вона.

 На що хлопець пустив іронічний смішок, мовчки продовжуючи шлях.

 Місто й справді було гарне, атмосферне — сповнене історії та гармонійного контрасту між колись величними старовинними руїнами й новими, не менш вишуканими спорудами. Ніжний вітерець, що долинав з морської далечини, просочувався крізь відкриті вікна авто та наповнював повітря ароматами літньої прохолоди.

 Прокатавшись годину чи дві, зупиняючись за кожної можливості, на кожному світлофорі, немов тягнучи невловимий час, Персей таки довіз її до потрібного храму. Пара нарешті вийшла з авто біля руїн чергового витвору мистецтва — обителі мудрого Бога.

 Місцевість здалася Адель напрочуд знайомою. Вона неквапливо, з підозрою в погляді, озирнулася.

 — Ти ж казав, його храм на другому кінці міста! — не стримала емоцій Адель.

 — А що не так? — знизав плечима той. — Дивись, храм Тюхе — он там, у тому кінці, бачиш? — він вказав рукою на залишки споруди, що були на відстані з пів кілометра.

 — Ну звісно. Хто б сумнівався у твоїй логіці, — закотила очі Адель та впевнено попрямувала до храму Аполлона, міряючи кроки.

 — До речі, ось тут ще є храм Афіни, якщо треба, — вигукнув він навздогін.

 Дівчина лише зміряла його злісним поглядом.

 — Будь ласка, — тихо шепнув Персей, посміхаючись сам собі, та попрямував услід за нею.

 Як і у випадку з обителлю Тюхе, вони так само швидко перенеслися в паралельний світ, де панував лише сам храм у всій його красі, а довкола простягалася безкрая гладь кристально чистої води.

 Поміж величних колон розташовувалися м’які диванчики з червоного оксамиту, в центрі яких стояв невисокий круглий скляний стіл, засервірований усіма можливими фруктами, аромат яких приємно поєднувався з легким морським бризом. Невідомо звідки лунала чарівна мелодійна симфонія, під яку кружляли музи в білих одежах.

Сам Аполлон сидів на одному з диванів, насолоджуючись атмосферою довкола.

— Вітаємо тебе, Адель, — помітила гостей Кліо.

 Дівчина ледь вклонилася у відповідь.

 — І тебе, сину Аїда, теж.

 — Привіт, — коротко відповів той.

 — Ми чекали на вас. Прошу, будьте як удома, — запросила муза.

  — Дякую, — відповіла дівчина та попрямувала до бога, який насолоджувався атмосферою з заплющеними очима.

 — Рада зустрічі, Аполлоне.

 — Ось і ти, наша маленька зірочка, — оживився бог.

 — А-м-м… Чому зірочка? — здивувалася Адель.

 — А як ще можна назвати такий масштаб? Ти зараз найпопулярніша тема всього Олімпу. Та не тільки його — весь міфічний світ вражений. Ну і сколихнула ти нас усіх своєю сміливістю. Я в захваті.

 — Д-дякую, — відповіла вона та ненароком озирнулася в пошуках сторонніх поглядів.

Якби ж я і справді була такою сміливою…

 — До речі, я маю листа для тебе. Він від Афіни. Ось, тримай, — простягнув руку бог.

Привіт, моя люба дівчинко.

  Я вже знаю про твій неймовірний подвиг. Ти велика молодець, пишаюся тобою.

 Вибач, що я не змогла допомогти в той відповідальний та складний момент твого життя. Але зрештою ти довела всім, якою сміливою та рішучою ти можеш бути. Довела, що ти дійсно дитя Титанів.

 Впевнена, ти хвилюєшся за долі своїх близьких. Хочу тобі повідомити, що з ними все гаразд.

 «Сусідка Зіна» завіщала твоїй тітці свій будинок як подрузі та помічниці, а та, своєю чергою, подарувала його твоїм батькам.

 Вони продовжують бути щасливими. Не хвилюйся за них, обіцяю: у них усе буде добре.

 Твої подруги Аврора та Ліза насолоджуються літніми канікулами разом зі своїми батьками.

 Щодо Микити — він вирушив у мандри, вільний як вітер. Він більше не пам’ятає нічого з того, що пов’язувало його з тобою. Будь певна: ти зробила все для їхнього щастя. Я й надалі приглядатиму за ними.