31. Перший крок підготовки

 Через деякий час вони прибули в невелике селище й зупинилися у старенькому двоповерховому, затишному будинку.

 На першому поверсі розташовувалася невелика, але функціональна кухня. Далі по коридору відкривалася арка, за якою була простора вітальня. Посеред коридору стояли сходи на другий поверх, а за ними ховалася одна зі спалень. На другому поверсі розташовувалися ще дві затишні кімнати та вбиральня.

 Здавалося, що в будинку давно ніхто не жив. Колись яскраві шпалери з квітковим принтом пожовкли від часу. Старенькі меблі мали місцями потертості, та ще багато дрібниць, які ніби бажали розповісти свою історію. Та незважаючи на сліди часу, тут було чисто й затишно, ніби вдома.

 — Терпсіхоро(28), Ерато(29)! Мені потрібна ваша допомога, — покликав Аполлон.

 — Доброго ранку. Ми на вас чекали, — відповіла Терпсихора.
 — Ерато, будь ласка, організуй сніданок. Терпсіхоро, відведи гостю в її кімнату й знайди Артеміду(30). Скажи, що вона мені потрібна.

 Музи старанно виконували доручення свого покровителя, а мудрий бог тим часом ретельно обдумував подальший план дій, знімаючи напругу келихом ароматного грузинського вина.

 Адель змінила піжаму на більш комфортний одяг і вийшла до вітальні, де був Аполлон. Зайняла крісло напроти софи, на якій він сидів.

 — Як же мені знайти Гекату в підземному царстві й залишитися непоміченою? — питання прозвучало ніби думки в голос.

 — Доречне запитання. — задумливо відповів він.

 Адель здригнулася, від неочікуваної відповіді.

 — Маєш які-небудь ідеї? — тихо поцікавилась вона.

— Незабаром повинна з'явитися Артеміда. Почекай трохи, ми все обговоримо, — відповів бог і знову поринув у роздуми.

Артеміда? Чим тут може допомогти полювання? Хоча, хто його знає цих богів. Може вона дійсно зможе допомогти. В полюванні ж теж важливо, бути не поміченим… — витали думки в голові Адель.

 До кімнати зайшла Ерато.

 — Сніданок готовий, — повідомила вона.

 — Будь добра засервіруй стіл на п’ять персон. Ми скоро підійдемо, — відповів Аполлон.

 Буквально за наступні кілька хвилин до кімнати зайшла Артеміда, у супроводі Терпсіхори.

 — Брате, з якого приводу ти шукав мене? — здивовано запитала богиня.

 — Вітаю, сестричко, радий тебе бачити. Нам потрібна твоя допомога.

 — Доброго ранку, — привіталася Адель.

 — Доброго, — удостоїла вона дівчину поглядом. — І яка ж допомога від мене потрібна? — нетерпляче, з високо піднятою головою, запитала богиня, повертаючи погляд до свого брата.

— Перш ніж приступимо до обговорення, давайте спочатку поснідаємо, — запропонував бог.

 Не дарма ж кажуть: ситий голодному не товариш. Цікаво вона завжди така надмірна. Чи після їжі трохи помʼякшує? — насторожено думала дівчина.

— Так, це чудова ідея, — погодилася Артеміда.

 В повітрі витав запах смачних прянощів, аромат гарячої кави. Та для Адель все було нейтрально позбавлено смаку. Просто їжа, для підтримування організму, яку вона ковтала через силу. Бо так треба, бо в неї немає часу розслаблятись, немає часу на хандру, яка наполегливо стукає у свідомість.

 Сніданок пройшов у мовчазній атмосфері. Після цього Аполлон, Артеміда й Адель усамітнилися для обговорення місії дівчини.

 — Адель належить повернути весло Тюхе, яке викрала Геката, — почав бог.

 — Я чула про тебе, Адель. Або, краще сказати, Пелагея, — промовила богиня, не зводячи очей із дівчини.

Чула про мене. Всі вже чули про мене. І в Аіді теж певно вже всі чули. Може й чекають мене там вже. — думки дівчини розсіювалися. Слова стали посеред горла. В очах все трохи пливло.

 — Нам потрібно допомогти їй непомітно пройти в царство Аїда, — продовжив Аполлон. — Харону(31) буде достатньо дати монету, але як бути із Цербером(32)?

 Артеміда пильно подивилася на Адель.

 — З ним я можу допомогти, — після невеликої паузи сказала богиня. — Ось, це мої найкращі мисливські пси й вірні слуги.

 Вона дістала з кишені два маленьких брелоки у вигляді доберманів.

 — Бел, Бор, служити! — вигукнула Артеміда й кинула брелоки на підлогу.

 Мить — і перед ними з’явилися два здоровенні пси.

 — Бор, Бел, місце! — богиня простягнула руку, і не встигла Адель моргнути, як два добермани знову мирно лежали на долоні Артеміди у вигляді брелоків.

 — Я можу їх позичити, але ти зобов’язана будеш їх повернути. Інакше тобі не жити, і мені байдуже, наскільки ти цінна, — суворо повідомила богиня.

 — Дякую, я зрозуміла, — відповіла дівчина, випливаючи зі свого помутніння, та фокусуючись на розмові.

 — Отже, з проходом ми розібралися, але як забезпечити безпеку в самому царстві? — запитав Аполлон.

 — Що стосовно Афіни? Вона казала, що є близькою подругою Персефони. Могла б домовитися з нею, щоб забезпечити мені безпеку, — включилася в розмову Адель.