29. Вечір в Греції

 Вони сіли в авто й незабаром під’їхали до ресторану.

Там було напрочуд гарно й трохи незвично: більша частина закладу розташовувалася на відкритій терасі, а з висоти будівлі відкривався незабутній нічний краєвид.

— Мені подобається це місце, — сказав чоловік, оглядаючи меню. — Воно привабило мене своїми креативними стравами. Якщо ти не проти, я замовлю за нас обох. Впевнений, тобі сподобається їхній вишуканий смак.

Адель лише кивнула, продовжуючи милуватися краєвидом і роздивлятися Акрополь. Вона замислилася: цікаво, скільки храмів зберегли своє величчя у паралельному вимірі? Уява почала малювати давнє місто — часи, коли люди ще молилися Олімпійцям і приносили їм дари. Вона згадувала легенди, які колись вивчала в школі.

Перед очима раптом сплив інший образ: вона, у білій шифоновій сукні, босоніж іде узбережжям, тримаючи в руці легкі плетені сандалі.

— Мамусю… — пролунало десь поруч дитячим голосом.

І в уяві Адель з’явилася маленька дівчинка, яка взяла її за руку й радісно усміхнулася. Серце здригнулося від туги. Її маленьке сонечко… донечка з колишнього життя, ім’я якої вона вже не пам’ятала. Вони були щасливими — бігали піщаним берегом, бризкалися морською водою. Ніжний вітер гойдав хвилі, що лоскотали їхні босі ступні.

До столика підійшов офіціант, звертаючись місцевою мовою. Аполлон відповів йому вільною грецькою, яку Адель не розуміла й навіть не намагалася. Їхній діалог звучав десь осторонь, як приглушений шум. Вона не помітила навіть, коли подали страви.

Лише коли бог, що сидів навпроти, промовив:

— Смачного, — вона повернулася до реальності.

— Вибач, я задумалася і не помітила, як ти зробив замовлення, — винувато сказала Адель.

— Не хвилюйся, — усміхнувся він. — Мені теж було над чим подумати. Пригощайся, тобі має сподобатися. Тут кожна страва — як витвір мистецтва.

— Подача справді дуже красива. Сподіваюся, смак не гірший.

— Навіть не сумнівайся, — запевнив Аполлон.

Після пізньої вечері бог відвіз її до п’ятизіркового готелю.

— Ходімо. Кліо вже мала забронювати люкс. Не хвилюйся, заради твоєї безпеки моя муза охоронятиме твій сон. Я теж буду неподалік, про всяк випадок.

— Щиро дякую вам за турботу, — тихо відповіла Адель.

— Будь ласка, — коротко мовив він і впевнено рушив уперед.

Адель слідувала за ним, озираючись довкола. У голові панував сумбур. Вона знову й знову прокручувала можливі сценарії, уявляючи, як пробирається до царства мертвих. Саме уявлення того місця лякало. Але вороття вже не було. Лише від неї залежало життя рідних.

Телефон — останню ниточку зв’язку з близькими — вона залишила в печері наяди, під озером. Чорногора мала підтримувати зв’язок із її сім’єю та друзями, доки пам’ять про Адель не зітруть.

А що, якщо вони вже забули мене? Серце боляче стиснулося.

Вони в безпеці. Мені обіцяли, що їх охоронятимуть. Я зроблю все, на що вистачить сил. Більше ніхто не страждатиме через мене.

Номер, до якого вони прийшли, виявився на третьому поверсі.

Коли вони підійшли до нього, двері відчинила Кліо. Це виявився величезний трикімнатний номер, що складався із загальної вітальні з невеликою кухонною зоною та двома окремими спальнями по різні боки від центральної зали.

У кожній із них була окрема вбиральня. Атмосфера була розкішною, що цілком відповідало статусу люкса. Навколо стояли дорогі сучасні меблі в стилі лофт. У повітрі витав легкий, приємний аромат деревини та квітів. Гарний букет стояв у стильній скляній вазі на журнальному столику в центрі вітальні, поруч із великим модульним диваном нейтрального кольору, прикрашеним декоративними подушками. Кухонна зона була обладнана сучасною технікою, а в кутку стояв елегантний обідній стіл із темного дерева, який гармонійно поєднувався з інтер’єром.

— Ласкаво прошу до номеру, — ввічливо сказала муза.

— Дякую, — стомлено відповіла Адель.

— Кліо, будь ласка, допоможи нашій юній гості. Лишаю її під твою опіку. Якщо що, я буду в сусідній кімнаті, — сказав Аполлон і пішов до кімнати праворуч.

— Ходімо, покажу тобі твої апартаменти. Ти, певно, дуже стомилася за сьогодні, — почала Кліо, крокуючи до другої кімнати.

— Так, день дійсно вийшов нелегким, — погодилася Адель, увійшовши до кімнати.