28. Зустріч з сестрами

І ось мудрий бог і дочка Атланта, сидячи в машині, прямували знайомитися з чарівною та таємничою Грецією.

 — То з чого почнемо? — запитав молодий чоловік, виїжджаючи з аеропорту.

 — Чесно кажучи, я думала Ви вже знаєте, для чого я прилетіла. — не до кінця зрозуміла питання дівчина.

 — Авжеж знаю. — Підтвердив її здогадку Аполлон,— я мав на увазі, що б ти хотіла в першу чергу? Відпочити після перельоту. Чи може ти зголодніла в дорозі, або ще щось. Чи може Афі дала додаткові вказівки в цій справі. 

— Нам потрібно знайти сестер Мойр, — впевнено відповіла Адель.

— Тоді їдемо до храму Зевса Олімпійського.

— Хіба там ще є храм? — уточнила Адель.

 — Зараз там лише одні руїни, але згодом сама все побачиш. 

 — Цікаво, чи ще є люди які вірять в Олімпійських богів? — питання ніби мимоволі вирвалося з уст дівчини. 

— Люди давно перестали поклонятися нам. Можна звісно сказати, що ми самі до цього призвели. Через наші особисті конфлікти та непорозуміння ми перестали чути молитви людства, а люди один за одним втрачали віру в нас, як у богів. Тепер божественний світ майже повністю змішався зі смертними. Більшість живе як звичайні люди, і майже зовсім не використовує свої сили, лише в особливих, крайніх випадках. Звісно, якщо не брати до уваги маскування.

— Але якщо боги почали пристосовуватися до людського життя, то чому тоді знадобилося моє неочікуване пробудження?

— Тому що знайшлися й ті, хто хоче повернути собі владу над людьми та всім живим. Вони прагнуть жертвоприношень і поклоніння. З пророцтва можна зрозуміти, що ти можеш стати сильнішою за будь-кого з нас. Через це після твого минулого пробудження дехто почав збирати союзників. Одні хочуть заволодіти твоїм даром і зробити тебе своєю зброєю, інші — знищити загрозу в твоїй особі.

 — Ось воно як. — задумливо сказала Адель. — Не дуже перспективне в мене майбутнє.

— Та все ж ще є такі, як ми, союзники, які прагнуть жити в мирі та гармонії, — усміхнувся хлопець.

Адель полинула в роздуми. Жертвоприношення? Хіба ж мало того, від чого люди й так гинуть? Для чого? 
 В мені справді живе така могутня сила? Якби я могла, я б зцілила кожну душу. Я б знищила почуття ненависті й жорстокості. І можливо тоді всі жили б у мирі та злагоді. 
 Сумніваюсь, що це взагалі комусь під силу.

 Приблизно через пів години вони вже були біля руїн знаменитого храму.

— Ти впевнений, що ми знайдемо тут сестер Мойр? — невірячи запитала дівчина, роздивляючись вражаючі руїни в сяйві вечірнього неба, які колись були частиною могутньої споруди.

 — Не хвилюйся, я знаю, як пройти до святилища сестер. 
 Колись цей храм вважався найвеличнішим і був удостоєний уваги самого Зевса.  Батько так часто приходив сюди, що вирішив створити портал до Олімпу. Але лише ті, у чиїх жилах тече божественна кров, можуть його використовувати.

 — Хочеш сказати, нам доведеться вирушити на Олімп? — налякано й водночас зацікавлено запитала Адель.

 — Не зовсім, — хитро посміхнувся Аполлон. — Мойрам зручніше бути ближче до людей. Зараз сама усе побачиш.

 Чоловік дістав невеликий складаний ніж і зробив крихітний надріз собі на пальці. Крапля його крові впала на землю перед колонами, і між ними магічним чином з’явилася чарівна арка.

 Він взяв дівчину за руку, і вони пройшли крізь щойновідкритий портал. Як тільки вони увійшли в нього, зруйновані залишки храму перетворилися на величну споруду, чий блиск захоплював дух. Здавалося, що час тут зупинився. Їх більше не оточували руїни — вони стояли біля осяяного входу до величного храму Зевса Олімпійського в усій його красі.

 — Але як таке можливо? — вражено здивувалася дочка титана.

 — Немає нічого неможливого, — відповів Аполлон. — Ходімо. Це як паралельна реальність, яку можуть побачити лише обрані.

 Вони увійшли до храму, і те, що відбувалося всередині, неабияк дивувало уяву дівчини.

 Численні прядильні станки витали по всьому величезному залу, а в центрі нього сиділи три зосереджені жінки.

 Одна була зовсім молодою, і в її руках крутилося веретено.

 Друга — зрілою, вона сиділа з нитками в руках і переплітала їх, немов павутину.

 Третя була літньою жінкою, яка раз у раз клацала ножицями у своїх руках.

 — Що з ними? — тихо запитала Адель.

 Серед усього цього казкового хаосу чітко почувся впевнений цокіт каблуків.

 — Вони прядуть долі людей, подумки керуючи всіма цими станками, — відповіла жінка, яка щойно увійшла. Це була Тюхе. — Їх не можна відволікати, — продовжила вона.

В Адель перехопило подих від енергетики, яка віяла від богині. Вона зібралася з думками та відповіла:

 — Я прийшла до них із проханням…

 — Знаю, навіщо ти прийшла. — оцінюючий погляд пробіг по юній гості з ніг до голови. — Твоя золота нитка тісно переплелася з ниткою твого супутника життя. Хоча доцільніше сказати — життів. 
 Я зможу тобі допомогти, і за моїм проханням Клото розділить ваш шлях. Але у мене є умова.