27. Літак та союзники

 Єлизавета та Марія Громко без зайвих труднощів сіли в літак.

 Щойно вони розмістилися на своїх пасажирських сидіннях, до них неочікувано підійшла елегантна жінка в білому діловому костюмі:

 — Доброго дня, Єлизавето. Якщо я не помиляюся... — привітно посміхнулася незнайомка.

— Доброго. Ні, дитинко, ти не помиляєшся, — посміхнувшись, відповіла хриплуватим голосом  Афіна.

 — Дуже рада зустріти вас саме на цьому рейсі. 

 — Для мене теж приємна несподіванка, зустріти тебе на цьому борту. 

 — Взагалі-то мені пощастило, що ви сіли саме на цей літак. Адже мій шановний шеф попросив супроводжувати вас та його любу племінницю. Але не повідомив, яким саме рейсом ви летітимете. 

 — Зрозуміло. Але чому ж він сам не порадував нас своєю присутністю, щоб супроводжувати в польоті? — продовжуючи мило посміхатися, запитала богиня.

 — Він хотів, та, на жаль, так сталося, що йому довелося вирушити до Греції раніше. Виникли деякі труднощі.

 — Сподіваюся, йому вдалося впоратися з ними, — уже серйозніше відповіла літня жінка.

 — Можливо. Він просив передати, що неодмінно зустріне свою любу племінничку.

Раптово гучномовець перервав розмову:

— Усіх пасажирів просимо зайняти свої місця, літак готується до зльоту, — оголосили пілоти.

 Перед тим як піти, незнайомка додала:

 — І ще, він дуже жалівся, що батько останнім часом щось не в дусі. Можливо, його улюбленій донці вдасться заспокоїти старого, — ніби ненароком додала жінка, та чемно вклонившись Афіні пішла до свого сидіння.

 На обличчі богині знову з’явилася глибока задумливість.

 — Доброго дня, шановні пасажири! Вітаємо вас на борту літака авіакомпанії SkyWings Airlines, який виконує рейс № S392 до Афін, — почала інструктаж стюардеса. — Для вашої безпеки просимо вас переконатися, що ваші речі надійно розміщені у багажних відділеннях або під сидінням перед вами. 
 Будь ласка, пристібніть ремені безпеки та залишайте їх застібнутими під час усього польоту, коли горить відповідний індикатор.

  Від самого початку інструктажу від стюардеси по тілу Адель ніби табун мурашок почав мандрувати, лоскочучи її нервову систему. Серце тривожно прискорило темп.

Все буде добре, поруч зі мною сама Афіна, вона не дасть статися чомусь лихому. Всі страхи лише в моїй голові. Щодня люди літають на літаках. З нами тут нічого не станеться, не станеться, все буде добре, — панічно розмірковувала вона.

 — Зверніть увагу на аварійні виходи, розташовані по обидва боки салону, та ознайомтеся з інструкцією по безпеці, яка знаходиться у кишені крісла перед вами, — продовжував голос стюардеси.

 Адель зразково виконувала настанови бортпрацівниці, намагаючись уважно слухати її слова. 

— Наша команда готова зробити вашу подорож комфортною. Ми бажаємо вам приємного польоту!

 Літак почав набирати швидкість перед тим як злетіти. Хоч Адель і сиділа поруч із ілюмінатором, вона боялася не те що визирнути в нього, вона навіть очі не могла відкрити, які заплющила, щойно літак рушив з місця. 

 Щойно літак відірвався від землі вуха почало закладати, панічний страх накручував хвилями. Дівчина ще сильніше зажмурила очі, міцно тримаючись за підлокітники. 

 Та коли він нарешті вирівняв курс серед хмар, дівчина відчула полегшення. Розплющила очі, все ще тримаючись за сидіння. Та згодом липкий страх почав відпускати.  Відчуття було таке, ніби просто їдеш звичним міжміським автобусом, лише трохи продовжувало закладати вуха.

 Наважившись таки визирнути у віконце, те, що вона побачила, було неймовірним:

 Величне небо, наповнене пухкими хмарами, які переливалися ніжними пастельними відтінками. Інколи поміж них можна було угледіти землю — настільки далеко, що велична природа та багатонаселена земля здавалися мініатюрними. Сонячні промені хаотично розливалися, нерівномірно освітлюючи нашу неповторну планету.

Адель замислилася над тим, що може відбуватися зараз під ними. В її уяві спалахували фрагменти того, як в цей час діти бавляться на майданчику, жінка, що готує, наспівуючи собі щось тихенько під ніс. Як хтось святкує день народження в компанії друзів. Перехожі, що прогулюються вулицями незнайомого їй міста.

  — Ну звісно, — сказала богиня, вирвавши дівчину з полону її уяви та звернувши увагу на одну з пасажирок. — Як я одразу її не помітила...

 Адель відірвалася від мирного споглядання краєвидів і здивовано почала шукати очима, на кого спрямований погляд її так би мовити бабусі.

 — Про кого ти говориш? — нарешті запитала дівчина.

 — Тюхе(22).  Ще в Одесі я відчула її вплив, але не змогла угледіти. 

 Тепер все стало ясним. От тільки цікаво, з якою метою вона вирішила нам допомогти, — відповіла Афіна.

 Чи то за збігом обставин, чи за рішенням богів. Та саме в той момент пасажир, який сидів поруч із Тюхе, відійшов.

 Афіна скористалася можливістю та попрямувала  до неї.

 — Здрастуй. Яка вдача побачити тебе тут, — привіталася Єлизавета.