26. Подвійна гра

 Розмова в дорозі ніби прискорювала плинність неспинного часу. День вже встиг досягти свого піку, і палюче сонце почало ледь помітно прямувати в західному напрямку. Афіна разом із Адель за цей час без перешкод дісталися Херсону.

 — Ми вже понад шість годин у дорозі. Нам дуже пощастило, що більше нікого не зустріли на нашому шляху, — підсумувала богиня. — Не завадило б щось перекусити. Але спершу ми маємо змінити автомобіль та наші з тобою подоби.

 — Ми купуватимемо нову машину? — здивовано запитала дівчина.

 — У цьому немає потреби, — спокійно відказала богиня.

 Автомобіль повільно рухався старенькими вулицями міста. Великі зелені дерева неподалік дороги кидали свої витіюваті тіні.

 Адель визирала з вікна й із захопленням спостерігала, як Херсон поступово відкривався перед нею — контрастами між тихими дворами і галасливими вулицями.

 — Ми майже на місці, — мовила Афіна, навіть не відводячи погляду від дороги.

 Через кілька хвилин машина звернула з головної вулиці, де гамір людей і машин раптово стих.

 Вони опинилися ніби у відокремленій частині міста — тут знаходилися самі гаражі, розташовані рядами, як мовчазні охоронці автомобілів.

 Під’їхавши до одного з них, Афіна вийшла з машини, відчинила двері. Та за кілька хвилин виїхала на вражаючому позашляховику.

 У Адель від побаченого аж щелепа відвисла.

 — Тобі не здається, що ця машина привертатиме занадто багато уваги? — з легким докором запитала дівчина.

 — Не забувай, хто я! — велично нагадала богиня. — Найкраща схованка завжди на найвиднішому місці.

 — Вибач. Я дійсно забула, що переді мною не людина, — беземоційно почала Адель. — Слушно кажеш: «Хочеш щось приховати, поклади це на видне місце».

 — У Ниспоренському районі Молдови проходить черговий турнір із перегонів на позашляховиках. Гадаю, це гарне прикриття. Давно хотіла випробувати цього красеня, — ніжно провела рукою по капоту Афіна.

 — То які тепер наші ролі?

 — Ти тепер Олена Біла, а я — Анна Романовська. Ми найкращі подруги, які їдуть на змагання.

 — Свій амулет зовнішності можеш залишити в машині, він більше не знадобиться. Ось, тримай новий, — сказала Афіна, та легенько підкинула дівчині інший амулет.

 Адель піймала його, відчувши приємний дотик прохолодного металу, та мерщій побігла до дзеркала — їй не терпілося побачити, яку подобу їй подарували цього разу.

 Тепер вона стала блондинкою з коротким прямим волоссям. Її обличчя прикрашало миловидне ластовиння, а відсутність макіяжу додавала вигляду природності.

 — Вражаюче. Мені дуже подобається цей образ, — продовжувала розглядати своє відображення дівчина.

 — Ось, переодягайся, — богиня поклала на капот джинси, білу майку та стильні кросівки.

 — Дякую… — радо вигукнула дівчина. 

 Адель подивилася на супутницю, яка теж змінила свою подобу. Афіна була одягнена майже так само — джинси, майка, але з русим волоссям, зібраним у недбалий пучок.

 — Готова? Тоді їдемо обідати, — задоволено сказала богиня, поглянувши на щасливу Адель.

 Вони заїхали до одного з найкращих ресторанів міста. Позашляховик справді привертав увагу: люди зупинялися, щоб сфотографувати машину, хтось вигукував: "Дивіться, це ж Анна Романовська!"

 До машини почали підбігати фанати й просити автографи.

 — Щось мені підказує, що ти вже використовувала цей образ раніше, — тихо прокоментувала Адель, коли вони нарешті сіли за столик.

 Афіна посміхнулася.

 — Ти права. Перегони — це одне з моїх захоплень. — Анна Романовська - загадкова гонщиця. Ти перша людина, яка знає, хто вона насправді, і як їй вдається приховувати свою особистість від публіки.

 — Справді чудове прикриття. Хто ж запідозрить зірку перегонів? — вражено відповіла Адель.

 — Запам’ятай: у будь-якій стратегії не можна бути впевненою на 100%. Завжди слід враховувати теорію ймовірності. Краще продовжимо розмову в машині. А поки давай трохи понасолоджуємося приємною атмосферою та смачною їжею.

 — Добре, — коротко відповіла дівчина, яка була вражена розкіш’ю закладу, адже вона ще не бувала в подібних місцях. Принаймні в цьому житті.

Тут дійсно було дуже атмосферно.

 Просторі вітражні вікна пропускали м’яке світло, яке переливалося через кришталеві люстри, створюючи казкову гру тіней на витончених тканинах штор і мармуровій підлозі. Стіни були оздоблені декоративними панелями, що гармонійно поєднували сучасний стиль із класикою. На кожному столику красувався букет свіжих квітів, а ідеально складені серветки додавали нотки елегантності. У центрі залу знаходилася невелика сцена, освітлена теплим світлом. Тут грали талановиті музиканти: скрипка, фортепіано та саксофон звучали в унісон, створюючи м’який і романтичний настрій. Мелодії класичного джазу та ніжні вальси наповнювали простір, плавно огортаючи кожного присутнього.

 Дівчата швидко отримали своє замовлення та перекинулися парою ввічливих фраз, які відповідали етикету закладу. У мовчанні смакували вишуканими стравами під мелодійні ноти живої музики.