22. Зустріч з Афіною

 Дійсно, невдовзі з’явилася богиня війни - Афіна. У її ясних очах глибини небесного синього кольору горів вогонь мудрості та непохитної рішучості. Вона була вдягнена в червоний брючний костюм, що більше нагадував класику. Образ гармонійно поєднував силу і мудрість, беззаперечний символ божественної могутності та стратегії.

 — Рада знову тебе бачити. Сподіваюся, досвід минулого життя навчив тебе, що не варто втікати від тих, хто намагається допомогти, — строго докорила богиня.

 — Дякую, що так швидко прийшла, — сказала Адель, пропускаючи слова Афіни.

 — Я бачу в тобі зміни, Адель. Рішучість стала твоїм союзником, і я сподіваюся, що вона допоможе тобі в правильних рішеннях. Виглядаєш достойніше, ніж під час нашої останньої зустрічі.

 — Так, з минулого життя багато що змінилося, — впевнено відповіла дівчина.

 Афіна усміхнулася, оцінюючи рішучість та манеру співрозмовниці.

 — Ми бачилися не так давно, як ти гадаєш. Я дуже довго чекала на твоє останнє народження. Мені вдалося знайти жінку, яка мала в утробі твою енергію. 
Боги, були переконані що варто шукати дитя з імʼям Пелагея. Тож мені довелося вмовити твоїх батьків змінити імʼя їх маляти на більш сучасне.

 — Ось чому в цьому житті у мене інше ім’я… — задумливо промовила Адель.

 Пазл почав складатися.

 — Я оберігала тебе від нашого світу. Мені ледве вдалося приховати твій слід від двох дітей Посейдона в таборі...

 — Зачекайте. — Адель підняла руки, посилюючи своє прохання жестом, їй треба було пару хвилин, щоб переварити почуте, та випадково торкнулася Афіни. І знову перед нею постала жінка в обладунках — та сама, яку вона бачила в сусідці Зіні.

 Дівчина аж відскочила.

 — Не може бути. Не можливо. — Шокована здогадкою студентка взялася за голову й сіла на стілець. — Жінка на овочевому ринку в моєму рідному селищі, сусідка тітки Наталі в Севастополі, і навіть вахтер у корпусі табору. Це були Ви? Чи я помиляюся.

 — Так, ти все правильно зрозуміла. Я навіть здивована, молодець.

 Адель не могла прийняти віри, як таке взагалі можливо. Та вона все ж згадала про Микиту та про те, чому покликала богиню, і вирішила змінити  поки тему розмови. Це зараз для неї було важливіше за все інше.

 Важко повірити, що все це відбувається насправді, здуріти можна. Але життя Микити зараз важливіше.

 — Я хотіла б поговорити про це іншим разом. Зараз мене цікавить доля Микити в моєму майбутньому.

 — Не хвилюйся за нього. Все буде добре, — сказала Афіна невимушено.

 — Прошу, давай говорити відверто. Я чула про друге пророцтво. Воно не дає йому шансу на щасливе майбутнє. — скептично іронізувала дівчин.

— Не знаю, що саме ти чула. Але цей хлопець — твоя ахіллесова п’ята. Через нього ти можеш стати бездушним чудовиськом! 
 Колись ми з Чорногорою обговорювали це питання, і я запропонувала інсценувати його смерть, щоб призупинити нескінченні переслідування та спробувати знайти інший вихід з даної ситуації. Але ви втекли того вечора, і нам так і не вдалося обговорити це з вами. — з докором відповіла богиня.

— Мені шкода, — тихо, ніби винувато сказала Адель.

— У певному сенсі, завдяки вам, ми таки виграли час. Мені вдалося багато чого дізнатися і допомогти тобі, — рівним тоном продовжила богиня.

 — Що саме Ви дізналися? — зацікавилася дівчина.

 — Я дізналася, як можна уникнути неминучої загибелі хлопця.

 — То, як нам це зробити? — нетерпляче чекала відповіді Адель.

 — Нам потрібно розшукати сестер Мойр(15): Лахесіс — «та, що дає жереб» ще до народження людини, Клото — «та, що пряде» нитку людського життя, і Атропос — «невідворотна», яка невпинно наближає майбутнє. Тільки вони можуть нам допомогти, — відповіла Афіна.

 — Ви знаєте, де їх шукати? — з надією запитала дівчина.

— Їхній храм знаходиться в Коринфі, на території сучасної Греції. Але знайти

його буде нелегко, — відповіла богиня. — Хоча, вони зараз ще можуть бути в храмі Зевса Олімпійського в Афінах. Гадаю варто перевірити.

 — Нам необхідно вирушити на їхні пошуки! — рішуче заявила дівчина.

 — Погоджуюсь з тобою, але я б не радила твоєму коханому відправлятися з нами. І взагалі, якщо ти хочеш вберегти всіх, кого любиш, то маєш їх відпустити. Я можу домовитися з Мнемосіною(16), богинею пам’яті. Вона зітре тебе з пам’яті всіх людей, що тебе оточували в повсякденному житті. Тільки так ти зможеш їх захистити. 
Чи готова ти на цей крок?

 — Я більше ніколи не зможу повернутися додому?Якщо я повернуся, то наражатиму їх на небезпеку. Можливо, так дійсно буде краще, — задумливо промовила дівчина, згадуючи, яка доля через неї дісталася Аврорі з Лізою в одному з минулих життів.

 Думки закрутилися в голові: залишити всіх, кого вона любить, заради їхнього порятунку? Відмовитися від минулого, яке було частиною її душі? Це рішення звучало логічно, але серце її заперечувало.

 — Рада, що ти все розумієш. До речі, добре, що ти ще не відкрила скриньку.

 Поки вона замкнена, твоє місцезнаходження відстежити майже неможливо.