21. Пророцтво

 Адель прокинулася. М’яке світло, яке лягало хвилями на стіни, нагадувало блиск перлів, що ніби ожили у воді. Відлуння ніжного плюскоту створювало відчуття гармонії, а повітря було просочене магією, що заспокоювала.

 Сновидіння допомогло їй пригадати минуле життя. Але на відміну від попереднього, воно вже не так сильно лякало дівчину. Навпаки, поява Афіни уві сні подарувала так би мовити надію на те, що не все так погано, як здавалося.

 Озирнувшись вона побачила, що Микити немає поруч, тож вийшла з кімнати на його пошуки. Далеко йти не довелося — він сидів поруч із Чорногорою, щось обговорюючи. Обоє виглядали схвильованими.

 — Щось сталося? — тривожно запитала дівчина.

 — Я дізнався, що написано в сувої, — із сумом відповів  хлопець.

 — І як ти це зробив? Ми ж ще не відкривали скриньку.

 — Цю таємницю вже знає весь наш світ, — пояснила наяда.

 — Як таке можливо? — здивувалася Адель.

 — Справа в тому, що коли ти вперше пробудилася і вчинила переполох у підводному царстві, привівши туди людей, Посейдон викликав Нерея і запитав, що це за знамення, яким чином чужинці змогли втілитися у русалок. Старий був змушений відповісти і розкрив таємниче пророцтво, предказане дитині титанів. З того часу всі боги чекають на твоє нове пробудження...

 — Щоб схилити мене на свій бік або вбити. Чи не так? — перебила наяду Адель.

 — Ти щось пригадала? — запитав Микита.

 — Так, трохи. Я знайшла відповідь на те питання, що ставила тобі перед тим, як заснути — відповіла дівчина. — От тільки не розумію, чому ми тоді пішли звідси і в результаті обидва загинули. То що там із пророцтвом? — зацікавилась вона.

 — Εδώ είναι η μετάφραση της φράσης στα αρχαία ελληνικά: Τέκνον Τιτᾶνος, θνητότητα καὶ ἀθανασίαν ἐν ἑαυτῷ φέρον, χεῖρα ἐπαρεῖται κατὰ θεῶν. Δῶρον αὐτῷ γενεῶν ἰσχὺς ἔσται, καὶ τὰ ἴχνη αὐτοῦ ἐν πᾶσι τοῖς κόσμοις καταλειφθήσονται. Ὄλυμπος πᾶς τρέμει, καὶ αὐτὸς Ζεὺς τὴν κεφαλὴν ὑποκλινεῖται τῇ ἰσχύϊ αὐτοῦ.

Και στα νέα ελληνικά: Παιδί Τιτάνα, που φέρει μέσα του αθανασία και θνητότητα, θα σηκώσει χέρι ενάντια στους θεούς. Δώρο του θα είναι η δύναμη των γενεών, και τα ίχνη του θα αφήνονται σε όλους τους κόσμους. Όλος ο Όλυμπος θα τρέμει, και ο ίδιος ο Δίας θα σκύψει το κεφάλι μπροστά στη δύναμή του.

 Дитя Титана, що несе в собі смертність і безсмертя, підніме руку проти богів. Даром йому буде сила поколінь, і сліди його залишаться в усіх світах. Увесь Олімп тремтітиме, і сам Зевс(14) схилить голову перед його силою. — оголосила Чорногора.

 — Але ж у мені немає ніяких надприродних сил, — заперечила Адель.

 — Подумай, з тобою точно ніколи не траплялося нічого незвичайного? — запитала Чорногора.

 — Зі мною зараз відбуваються дуже незвичайні речі. Наприклад, я дізналася, що я не звичайна людина, і це не перше моє життя. Ах так, багато ж звичайних людей дізнаються, що міфи — це не вигадка, а реальність?! — Адель була не в собі від пережитого за останні кілька днів. — А ще... — невстигла вона договорити, коли раптом її спогади знову занурили її, наче в калейдоскоп зображень. Картинки почали мерехтіти перед її очима:

 Я сиджу в цій самій печері, але поруч із Афіною. Перед нами на столі лежить доленосна скринька. Афіна прочитала мені текст сувою і продовжила:

  — У третьому ярусі лежить перстень Амфітрити з даром передбачення і кулон безсмертя, за допомогою якого ти перестанеш старіти і більше не будеш перероджуватися. Ти залишишся такою назавжди.

 — Більше не буду перероджуватися? А як щодо Микити?

 — Він пов’язаний із тобою золотою ниттю, але щойно ти одягнеш кулон, нитка розірветься. Ви більше не будете пов’язані долею, а Микита — його допомога вже не знадобиться. Завдяки тобі він прожив набагато більше, ніж зазвичай живуть тритони...

 — Не розумію, до чого ти ведеш? — передчуваючи щось недобре, запитала я.

  — Він помре, — з сумом ніби відрізала богиня.

— А що, якщо я відмовлюся від свого призначення? Не буду одягати кулон? — Паніка почала наростати всередині.

 — Ви так і будете перероджуватися, знаходити одне одного і вмирати, доки ти не підкоришся своїй долі.

Усе розпливається.

Ось вона вже в кімнаті під озером, Микита поруч мирно спить.

 Я зібралася вийти у хол, щоб не тривожити його сон. Та ледь відчинивши кам’яні двері, почула голоси. Це Афіна і Чорногора. Вирішую поки не виходити та прислухаюся до їхньої розмови.

 — Було ще одне пророцтво, але його мало хто знає.

«Як в час циклічний відібрати найдорожче, дитя відродиться знову, та без кохання. З кам’яним серцем безжальним та жорстоким воно знищить усе на своєму шляху, і не буде сили могутнішої, щоб спинити її», — тихо промовила Афіна.

 — Це означає, що хлопця так чи інакше чекає загибель? — запитала наяда.

 — Як тільки вони дізнаються про те, якою силою можна заволодіти, почнеться полювання на нього.

 Я зачинила двері. Жах охопив мене.— Я не дам йому померти. Ні, ми поїдемо звідси, якнайдалі — хоч в іншу країну, хоч на край світу. Туди, де нас не знайдуть.