15. Легенда про народження таємничої дитини

 Аврора, Адель та Ліза прийшли до концертного майданчика. Тут панувала метушлива, творча атмосфера. Хтось налаштовував і встановлював звукову апаратуру, хтось займався технічними моментами, що відповідали за атмосферу. Хтось просто ходив, організовуючи й коригуючи роботу інших. Словом, ніхто не сидів без діла. Для наших подруг теж знайшлася робота. Адель мала допомогти костюмерам впорядкувати й розвішати по стійках сценічний одяг. Аврорі ж та її сестрі випало допомогти з налагодженням апаратури перед генеральною репетицією.

 Під час короткої перерви до Адель підійшов один із учасників рок-гурту від їхнього університету. Хоч вони й навчалися в одному навчальному закладі, дівчина бачила його вперше.

 — Пелагея… Це справді ти? — здивовано звернувся він до неї.

 Серце дівчини забилося в шаленому ритмі, стискаючись від туги та невимовної радості всередині. Юнак хоч і здавався їй дуже знайомим, навіть, можна сказати, рідним. Та все ж незрозуміло, що з нею відбувається, чому нахлинули ці відчуття, де вона його раніше зустрічала? Може, вони таки бачилися в університеті? Навіть якщо й так, це не пояснює її емоційного стану зараз.

 — Перепрошую. Але ви помилилися, я не Пелагея! — відмовила дівчина, незважаючи на бурю емоцій, що вирували всередині.

 — Неможливо. Хіба ти мене не згадала? Це ж я, Микита, — продовжив хлопець.

 — Це жарт чи спроба невдалого пікапу?

 — Що?! Я не жартую, повір мені.

 — З мене досить. До побачення.

 Студентка спробувала піти. Та хлопець піймав її за руку.

 — Не йди. Я хочу тобі допомогти, — наполягав він.

 Ніби якесь дежавю. Сльози підступили до очей, а легкий морозець пробіг по шкірі дівчини від його дотику. Та вона старалася не виказувати своїх відчуттів.

 — Відпусти! Або почну кричати! — процідила вона крізь зуби.

 Микита відпустив дівчину. Та коли вона попрямувала до виходу, кинув їй услід:

 — Ти ж вже знайшла її? Скринька в тебе, чи не так?

 Ці слова змусили Адель зупинитися.

 Звідки він дізнався про скриньку? Хто він взагалі такий? Чому він зве мене Пелагеєю?.. — З’явилося так багато питань, на які дівчина хотіла отримати відповіді.

 Вона обернулася, прискіпливо поглянула хлопцеві в очі.

 Вони лишилися удвох в приміщенні — всі інші вже пішли на обідню перерву.

 — Я вислухаю тебе. Та за однією умовою — не наближайся до мене, — відповіла Адель. Її серце все ще не заспокоювалося. Вона ніяк не могла зрозуміти, що з нею відбувається.

 — Домовилися. З чого ж почати?..

 — Для початку скажи, чому ти звеш мене Пелагеєю.

 — Бо це твоє ім’я. Твоє справжнє, споконвічне ім’я.

 — Як це розуміти?

 — Ти не довіряєш мені, певно, через те, що твої спогади про наше минуле ще не повернулися.

 — Про яке минуле йдеться?! — трохи нервово запитала дівчина.

 — Хіба тебе не манить вода? Ти не чуєш її поклик? Не помічала нічого дивного навколо?

 — Не розумію, про що ти. Наразі дивний лише ти.

 Адель знову зібралася йти і вже майже дійшла до дверей, коли почула наступне:

 — Чому ти не спитала про скриньку? Вона ж у тебе, інакше ти б вже давно пішла.

 — Тобі про неї Аврора розповіла? Вирішили пожартувати з мене? — презирливо кинула вона.

 — Що?! — нервово запитав співрозмовник і почав напружено ходити по приміщенню. — Хто ще про неї знає? Ти її вже відчиняла? Пелагеє, це над небезпечно. Люди не повинні про неї знати. Інакше ти накличеш на них біду, — наближаючись до Адель, сказав він.

 — Хто ти? Що тобі відомо? — занервувала дівчина.

 — Як я вже казав, мене звуть Микита. Спочатку розповім тобі одну легенду.

 Колись давно, одна з дочок Нерея(5),  Амфірита(6), дізналася, що Посейдон(7) хоче заволодіти нею. Через що, вона втекла до Атланта(8), в котрого була таємно закохана.

 Батько нереїди(9) передбачив, що її доля — бути дружиною Посейдона. Тож її доля була визначена, саме тому вона вирішила хоча б ненадовго побути з тим, кого дуже кохала. Атлант розділив її почуття, й вони обоє поринули у вирій кохання.

 Амфітрита розповіла титану(10), яку долю пророкував їй батько. Через це вони ретельно приховували свій зв’язок.

 Та невдовзі один з дельфінів помітив утікачку й повідомив усе богу води. Після цього, вже ставши дружиною Посейдона, її проголосили богинею води.

 Через деякий час вона відчула, що під її серцем зародилося нове життя, і це дитя точно було не від її чоловіка.

 Щоб уберегти немовля, богиня вийшла на суходіл. Амфітрита знайшла жінку, яка погодилася стати матір’ю дитини. Богиня передчасно народила дівчинку. Щойно  народжену дочку вона передала тій жінці й повідомила, що коли прийде час, дитя саме знайде своє придане, яке вона помістила у скриньку.

  Свої дарунки вона приготувала заздалегідь,  запечатала посланням і сховала скриню від усіх інших. Повернувшись у водні глибини, богиня зустріла тритона(11). І таємно направила його на суходіл до своєї дочки, аби той придивлявся за нею та був завжди поруч. На жаль, на землі водні істоти не можуть прожити своє повноцінне багатовікове життя в одному й тому ж тілі. Через це долю тритона та божественної дочки Амфітрити зв’язали однією золотою ниттю життя.