14. Пошуки відповіді

 Подруги намагалися пройти крізь табір, не привертаючи уваги. Але чим більше вони старалися, тим більше підозрілих поглядів ловили на собі. І ось, як тільки двері кімнати зачинилися…

 — Що це було? І що це взагалі за скринька? — стривожено, але водночас зацікавлено запитала Ліза.

 — Я не знаю. Не можу пояснити це відчуття. У мене було дивне видіння, коли я взяла її до рук. Дуже хочу її відкрити, але поки не розумію, як це зробити.

 Знахідка була не дуже великою, розміром приблизно зі стандартну цеглину. На вигляд вона була дерев’яною, не надто вичорною. Але на дотик була холодною та міцною, як мармур. Єдине, що нагадувало про її схожість зі скринею, — це закруглена верхівка. Жодних отворів чи ознак, де і як її можна відкрити, не було.

 Як тільки дівчина не крутила, не вертіла цю скриньку, відкрити її ніяк невиходило.

  — Що ти бачила у своєму видінні? — серйозно запитала Аврора.

Адель, не задумуючись, переказала подругам усе, що тоді побачила.

 — Впевнена на всі сто, що це належить мені. Можливо, теорії про переродження — не вигадки. І ця річ була моєю в минулому житті, — дійшла висновку Адель.

 — Якщо це дійсно так, ти маєш знати таємницю цієї скриньки, — припустила Аврора.

 — Але я не пам’ятаю, як її відчинити, тобто не знаю, — зітхнула Адель.

  — Дівчата, вже пізно. Час йти вечеряти та готуватися лягати спати, — нагадала Ліза, у якої зрадницьки завурчав живіт.

 — І то правда. Ходімо до їдальні, — підтримала Адель. Але думки про дивну знахідку не полишали її.

 — Маєте рацію. Сьогодні був дуже насичений день. Пішли скоріше. Чур після вечері я перша йду купатися, — зазначила Аврора.

Виявилося, що подруги прийшли до їдальні останніми. Від різноманітного фуршету майже нічого не лишилося. Вони швиденько поїли, поки всі інші вже розходилися, а працівники їдальні готувалися прибирати приміщення.

 Дівчата повернулися до кімнати, по черзі прийняли душ і повмощувалися спати. Сестри вже давно заснули, та Адель ніяк не могла заспокоїтися через сьогоднішню знахідку. Нарешті вона все ж таки заснула, не випускаючи скриню з рук. Вїй наснився дуже дивний сон:

 Вона була повністю занурена під воду, ніби в якомусь створеному природою маленькому басейні. В руках тримає ту ж саму скриньку під водою. У воді деревина виглядала ще більш загадково,  на поверхні  поступово почав проявлятися напис — темні лінії проступали чіткіше, а літери потроху набували сяйва, яке виглядало майже магічним. Та на якій мові він написаний? І що це взагалі означає? Дівчина раніше не доводилося стикалася з  подібними літерами:

«Όταν έρθει η ώρα, το παιδί θα βρει το μυστικό που έστειλε η θεά του νερού.»

 Несподівано її ноги перетворилися на риб’ячий хвіст, і скринька почала відчинятися. Адель от-от мала побачити що приховує в собі ця таємнича річ. Але тут задзвонив будильник і обірвав сон.

 — Що це?! Адель, ти так і сиділа з цією скринею? Ти взагалі спала? — запитала Аврора, побачивши подругу з учорашньою знахідкою.

 — Ну звісно ж спала, не хвилюйся так. І до речі, у мене з’явилася одна ідейка з приводу того, як її відчинити. Якщо вона вдасться, я вам все розкажу. Даю слово.

— Ого! А раптом це не просто скриня, а якийсь скарб із секретами? Я завжди мріяла знайти щось таке, як у фільмах! — заворожено сказала Ліза. — Нетерпиться дізнатися, що всередині.

 — Дівчата, це все звучить цікаво, але що, якщо це небезпечно? Ми ж навіть не знаємо, звідки вона взялася, — застерегла Аврора.

 — Ну то давай швидше перевіряй свою ідейку, — підштовхнула молодша.

 Адель без зволікань, поквапилася до душової кімнати та набрала в раковину достатньо води, щоб занурити туди скриньку.

Ура. Знаки дійсно з’явилися! — зраділа дівчина. — Але чому вона не відчиняється? Так, треба подумати... Що ще було в моєму сні? 
 Ну авжеж, тоді я і сама знаходилася під водою. Але раптом у мене і справдізамість ніг з’явиться хвіст? А якщо я такою стану назавжди?.. 
 Ні, я не можу їм все це розповісти.

 Дівчина нарешті вийшла до подруг та показала невідомий напис, який з’явився на її знахідці.

 — Мені раніше не доводилося бачити таких літер. Цікаво, що тут написано.

Давай спробуємо перевести через інтернет, — запропонувала Ліза.

— Давай, — підтримала її сестра та навела камеру смартфону на напис. Але, на жаль, гаджет взагалі не бачив ніяких написів на скрині.

— Мда… ситуація. Пропоную переписати напис на папір і спробувати ще раз, або сходити до бібліотеки, — знову подала ідею Ліза.

— Давайте продовжимо розгадувати цю загадку пізніше. А то ми вже спізнюємося на сніданок. А у нас ще сьогодні підготовка реквізиту та допомога з генеральною репетицією до завтрашнього концерту, — нагадала Аврора.

 — Ну гаразд, ходімо, — неохоче погодилася Адель.

 Дівчата швидкоруч переписали таємничий напис на аркуш паперу, сховали скриньку та поквапилися на сніданок.

 У столовій лунав багатомовний гул. Тут було чути голоси з різними акцентами, сміх і жарти, які змішувалися із запахами теплого круасану й свіжозвареної кави. Ця картина виглядала як справжній калейдоскоп культур.