9. Повернення додому

 В понеділок, рано вранці, Адель почула шум у передпокої та вирішила перевірити, що ж там відбувається. Несподівано вона побачила свою стареньку сусідку, яка нарешті повернулася з санаторію.

 — Доброго ранку, сонечко, рада знову тебе бачити, — привітливо посміхнулася господиня, побачивши дівчину. — Йди умивайся, а я поки приготую нам сніданок.

 — Доброго, — розгублено посміхнулася дівчина. — Але ж ви щойно з дороги. Хіба вас не затруднить готування?

 — Все добре, любонько, не турбуйся так, — запевнила старенька.

 — Добре, тоді я скоро повернусь.

 Бабця приготувала чай та виклала на тацю запашні булочки.

 — Дмитро, певне, ще спить, — припустила дівчина, увійшовши до кухні.

 — О, не переймайся про нього, дитино. Він зустрів мене на автовокзалі, лишень

допоміг довезти валізу до таксі, та й поїхав. Сказав, що йому терміново треба додому.

 — Ясно. Я навіть не підозрювала, що він сьогодні мав їхати, — замислено пробурмотіла Адель. — Міг би хоча б попрощатися… — майнула досадна думка.

 — Які плани на сьогодні маєш? — поцікавилася тітка Зіна.

 — Маю сходити до лікарні за довідкою.

 — Авжеж. Дмитро розповів мені, що з тобою трапилося. Бідненька наша. Це ж треба було серед білого дня напасти на беззахисну дівчину. Добре, що все минулося. До речі, як ти себе зараз почуваєш?

 — Вже набагато краще. Дякую. Сподіваюся, що завтра вже зможу піти на заняття.

 — Рада чути. Чекай, ледь не забула: онук просив переказати, щоб ти більше не боялася. Він дізнався, що ті злочинці вже покинули межі Кримського півострова.

  — Це чудова новина! Нарешті я знову можу спокійно виходити на вулицю, — зраділа дівчина. — Дякую за сніданок, було дуже смачно.

 Юна особа поспішила збиратися до лікарні. Їй не терпілося скоріше звільнитися від вимушеного самоізолювання. Хвилин за двадцять Адель вже була у лікарні. Там вона спершу зустріла свою тітоньку Наталю.

 — Вітаю. Рада тебе бачити, нарешті такою щасливою. Як твоє самопочуття?

 — Вітаю, тьотю. Відчуваю себе дуже добре. Вже не можу дочекатися повернення до нашого дому.

 — До речі, стосовно цього — у мене гарна новина для тебе. Ремонт вже повністю завершено. Сьогодні ввечері маємо оцінити роботу майстрів. Та можемо повертатися додому.

 — Сьогодні просто неймовірний день! — щиро зраділа дівчина та міцно обійняла тітоньку, ледь стримуючи емоції.

 — Ну все-все, біжи до лікаря. Зустрінемося ввечері. Робота сама себе не зробить, — посміхнулася жінка.

 — Добре, до вечора, — відповіла Адель та з веселим настроєм попрямувала на прийом до лікаря.

 Все пройшло добре. Лікар повідомив, що більше немає жодних загроз її здоров’ю. Дівчина отримала довідку для університету та з високо піднятим настроєм повернулася до дому сусідки.

 Нарешті вона відчувала себе в безпеці. Вже зовсім скоро вона повернеться до своєї кімнати — до абсолютно нової, відремонтованої кімнати.

 Настав вечір. Адель з нетерпінням чекала на тітку Наталю з роботи. І ось пролунав довгоочікуваний дверний дзвінок. Дівчина поквапилася відчинити. На порозі, посміхаючись, стояла її тітонька.

 — Адель, ну що, ти готова повернутися додому?

 — Звісно ж. А ще дуже хочу побачити, як перевтілився наш будинок.

 — Я теж дуже цього хочу. Отже, скоріш пішли. Гадаю, ремонтники нас вже зачекалися.

 — Навіть і не сумніваюся.

 — До речі, Зінаїди Михайлівни часом немає вдома? Хотіла запросити її на філіжанку чаю. Так би мовити, відсвяткувати ремонт.

 — І гадки не маю, де вона може бути. Коли я повернулася з лікарні, її вже не було вдома, і досі немає.

 — Он як. Ну, тоді підемо самі.

 — Ходімо, ходімо вже скоріше, — не витримувала очікування Адель, та потягла родичку за собою, взявши її попід руку.

 Ще з вулиці було помітно — будинок змінився. Оновлений фасад виглядав вражаюче: нові, дорогі дерев’яні вікна, масивні вхідні двері з кованими елементами — усе це одразу створювало відчуття захищеності й краси.

 На дворі вже повноправно панувала зима. Повітря було просякнуте морозною свіжістю, а холодний сніг приємно хрустів під ногами. Втомлені, але збуджені очікуванням, Наталя та Адель нарешті ступили на поріг оновленого дому — і захоплення одразу затопило їх.

 Вони, як і раніше, потрапили в найбільшу кімнату будинку, розділену на кілька зон: Простора прихожа плавно переходила у затишну вітальню, що з’єднувалася з елегантною кухнею в протилежному кінці приміщення. Дерев’яний паркет із підігрівом приємно зігрівав ступні, м’яко контрастуючи з плиткою у кухонній зоні. Світлі молочні відтінки стін у поєднанні з високою стелею створювали відчуття простору, свободи та спокою. У повітрі стояв ледь вловимий запах нового ремонту — суміш свіжого дерева, фарби й початку чогось нового. Праворуч від входу встановили нові сходи на другий поверх — дерев’яні, із тонкими металевими поручнями. Трохи далі — двоє однакових дверей, що вели до санвузлу, і ще одні, контрастні, з темного дерева — до спальні господині.