7. Небезпечна прогулянка

 Цього ранку Адель прокинулася від кошмару, вся покрита холодним потом. Їй снилося, що за нею весь час хтось женеться, а вона ніяк не може втекти.

 Від раптового стуку в двері дівчина здригнулася.

 — Ей, сусідко, ти ще спиш? Я голодний, давай вставай! — пролунало з-за дверей.

 — Якщо мені не зраджує пам'ять, комусь вчора не сподобалася моя їжа. Так що йди-но сам собі готуй свій сніданок. А я тобі не служниця! — остаточно отямившись, роздратовано відповіла дівчина, навіть не встаючи з ліжка.

 — Досить вже спати, життя проспиш. А сніданок я таки приготую і покажу тобі, як готують справжні чоловіки, — від чогось повеселішав хлопець.

 — Авжеж, чоловік, справжній. Ще подивимося, чи буде це взагалі їстівне, — скептично сказала собі Адель.

 Дівчина поглянула в дзеркало, причесала свої довгі коси та зібралася до ванної кімнати для ранкового туалету. Тільки-но вийшовши зі спальні, вона знов почула голос Дмитра:

 — Гляньте-но, хто проявив милість до нас вийти — Спляча красуня? Хоча ні, скоріше заспане чудовисько!

 — Здається, в тебе там щось підгорає, справжній чоловіче, щоб тебе, — позлорадствувала вона і попрямувала далі.

 — Дідько, та як же так! — досадно проричав Дмитро. — Мабуть, цю дівку краще не дражнити, а то ще клопоту не оберуся.

 Юнак викинув пригорілу яєчню та взявся за нову. Довелося провітрити будинок, щоб сморід горілої їжі вивітрився. Незабаром прийшла Адель, і вони разом сіли снідати.

 — Непогано, їсти все ж таки можна, — сказала Адель і натягнула суху посмішку.

 Діма відповів такою ж усмішкою, змірявши дівчину злісним поглядом.

 — До речі, бабусі ти говорив, що в тебе грандіозні плани з друзями. А сам, уже другий день не лишаєш мені спокою. Не бачу, що ти взагалі де-небудь збираєшся.

 Хлопець аж поперхнувся від її слів. Прокашлявшись, він відповів:

 — Мої друзі просто затрималися в дорозі, якраз пообідді поїду їх зустрічати. Тож перестань вигадувати собі різні нісенітниці. Чи ти хвилюєшся за мене?

 — Хто ще тут хвилюється?! Здався ти мені. Просто не хочу, щоб ти за мною ув’язувався, як вчора.

 — Що?! Та я й близько до тебе більше не підходитиму. Що ти вже собі нафантазувала? Ув’язувався? Дурниці.

 — От і славно, приємно чути, що моя неприязнь взаємна. Мабуть, я вже піду. Ледь не забула, дякую за сніданок. — Вона вийшла з кухні, підчепила свою сумочку та захлопнула за собою вхідні двері.

— Гадає, я ще й прибиратиму. Ще чого, прийде й прибере, — пробурмотів хлопець.

 Адель так втомилася від товариства свого сусіда, що вирішила хоч трохи провіятися подалі від нього. І от вона вже крокує, прогулюючись по набережній міста поміж інших перехожих. Насолоджуючись теплим сонечком та ніжним звуком тихого морського бризу в останні дні осені. Раптом задзвонив мобільник.

 — Алло.

 — Алло. Привіт, Адель.

 — Привіт, подруго. Рада тебе чути. Як бабуся?

 — Вже набагато краще. Серце прихопило. Лікар сказав, що дивом не дійшло до інфаркту.

 — Ох, добре, що все обійшлося. Бажаю їй якнайшвидше одужати.

 — Дякую тобі. До речі, Адель, у нас завтра ж лише лекції. Зможеш попросити викладачів, щоб не зараховували мені пропуски? Я обіцяю все відпрацювати. Приїду вже у вівторок.

 — Я, звісно, спробую пояснити їм твою ситуацію, та нічого не можу обіцяти. Ти ж розумієш?

 — Авжеж розумію. Добре, мушу класти слухавку. До зв’язку.

 — До зустрічі. Бувай.

 Розмовляючи по телефону, Адель не помітила, як за нею ув’язалися двоє кремезних чоловіків у темному одязі. Їхні погляди були настільки пильними, що змушували її серце стискатися від страху. Вона звернула на них увагу тільки після того, як поклала мобільник до сумочки. Дівчина прискорила ходу в надії, що їй просто здалося, можливо це просто збіг обставин. Та ті двоє також прискорилися. Вона запанікувала та перейшла на біг, прямуючи вздовж набережної біля самої води. Як не дивно, переслідувачі кинулися за нею.

 Невідомо звідки, десь поміж перехожих, з’явився собака — то був пес породи ротвейлер. Він швидко наближався до них та без зволікань кинувся на одного з амбалів. Другий переслідувач таки встиг наздогнати Адель. Тим часом пес відпустив свою жертву та поспішив на допомогу дівчині. Через метушню її випадково зіштовхнули у воду. 
 При падінні вона сильно вдарилася головою об бетонний край набережної. Біля берега виявилося дуже глибоко. Холодна вода пронизувала кожну клітинку її тіла, занурюючи в свої володіння. Дівчина одразу почала тонути, навіть не опираючись. Раптом Адель відчула приємне тепло, чийсь ніжний дотик під водою, від якого їй стало дуже спокійно. Вона розплющила очі та побачила милу дівчину перед собою. Її довге, світле волосся ніби сяяло в променях сонця. Її врода була незвичайною. Важко повірити, що це може бути звичайна людина. Може це янгол прийшов по неї. Адель закрила очі, в неї більше не лишилося жодних сил. 
 Вона відчула, як її тіло підіймається на поверхню. На межі свідомості почула лай собаки, жіночі крики та як хтось пірнув у воду. Дівчина відчула, як її витягують на берег. Чомусь вона подумала про нестерпного Дмитра — може це він рятує її, як тоді в магазині. А потім лише суцільна темрява.