6. Нестерпний співмешканець

 Нарешті Адель прийшла до свого тимчасового дому після того, як сходила до аптеки, що була в двох кварталах від будинку.

 — Прийшла? І року не пройшло. Ти що, пішки з того вокзалу йшла? — насмішкувато запитав Дмитро, виходячи з кухні до передпокою.

 — Я, взагалі-то, голодний, а на кухні хоч конем гуляй. Приготуй що-небудь, та швидше, — впевнено наказував він.

 — З якого це дива я зобов’язана тобі готувати? І взагалі, хто дав тобі право так зі мною розмовляти? Якщо вже такий голодний, то бери й готуй сам, — обурилася дівчина. Її все більше шокували манери неочікуваного тимчасового співмешканця.

 — Ти! … — роздратовано вигукнув хлопець, стискаючи кулаки так, що аж пальці побіліли.

 Раптом вони почули, як посуд на кухні почав дрижати, люстри та вишуканий декор у будинку розхитувалися, а земля під ногами ледь помітно затремтіла.

 — Це що, землетрус?! — запанікувала Адель, її серце почало прискорювати темп. Вона злякано поглянула на свого дивакуватого сусіда, панічно розмірковуючи,

що робити. — Швидше! Ми маємо вийти на вулицю, подалі від споруд. Мерщій!

 Дмитро навіть не зійшов з місця, спостерігаючи за співмешканкою. Він поводився дивно, схопився за голову з вимученою гримасою на обличчі, обома руками. Дрижання дивом припинилося.

 — Чого паніку підняла? Подумаєш, землю колихнуло. Може, то вантажівка поруч проїхала. Хто знає, від чого ще землю може колихнути, —важко видихнившу спробував спростувати Дмитро.

 — Придурок! — гаркнула Адель і гучно гепнула дверима, зачиняючись у своїй кімнаті.

 — Ей, будинок не руйнуй! Свій руйнувати будеш! — не лишився байдужим хлопець. — Якась психічка, — буркнув він і пішов до зали, оскільки гостьову кімнату вже займала Адель, а кімната господині дому була замкнена на ключ.

 Ледь дійшовши до ліжка, дівчина лягла, прикривши очі. Серцебиття почалостабілізуватися.

 — Що це було? — тихо запитала вона.

 Все ще під враженням від землетрусу, трохи заспокоївшись, як і було заплановано, Адель зайнялася роботою. Але думки про сьогоднішні події ніяк не давали їй зосередитися. Розуміючи, що так нічого не вийде, вона закрила ноутбук, склала своє робоче приладдя та вирішила трохи відпочити, лежачи на ліжку.

 Як тільки вона прилягла, в ту ж мить її охопило відчуття блаженного сну. І як на зло, в цей самий момент із сусідньої кімнати залунала дуже гучна, сповнена басів музика, під яку просто неможливо було не прокинутися. Адель накрила голову подушкою, та це ніяк не допомогло — все одно було чути той нестерпний звук. Вона нервово затуляла вуха, як тільки могла, але все було марно. За все своє життя вона ще не була такою роздратованою, як зараз. Не витримавши, Адель відкинула свою подушку та попрямувала до джерела звуку. Розлючена, дівчина увійшла до кімнати Дмитра. І тільки-но вона помітила те, що її дратувало — а саме музичний центр — то тієї ж миті з пристрою почав підніматися тоненький димок, плавно спрямовуючись угору, що свідчило про перегоряння пристрою, який очевидно перестав працювати.

 Юнак різко підвівся з дивана, спрямовуючи пронизуючий погляд на Адель.

 — Що ти… — почав, зціпивши зуби хлопець, — чого прийшла?! — ледве стримуючи гнів, спитав він крізь зуби.

 — Хотіла попросити прикрутити звук, але бачу, що в цьому вже немає жодної потреби, — лукаво посміхнулася Адель.

 «Збій електроенергії? Сподіваюся, більше нічого не постраждало,» — подумала вона, прямуючи до кухні.

 — Хм, і справді нічого немає, — підсумувала дівчина, відкривши холодильник.

 Не залишалося нічого іншого, як піти придбати продукти. Отже, Адель вирішила сходити до продовольчого магазину.

 — Куди зібралася? — грубо запитав хлопець, побачивши її на порозі, коли та взувалася.

 — Не твоя справа! — в тій же манері відповіла Адель.

 — Допоки ти житимеш у цьому будинку, ти маєш дотримуватися його правил.

 А оскільки це будинок моєї бабці, правила тут встановлюватиму я!

 — Скажи-но на милість, з якого це дива ти вирішив, що маєш право диктувати свої правила? Я мешкаю тут по запрошенню тьоті Зіни. І зовсім не зобов’язана нікому звітувати. Второпав?! А якщо тобі вже аж так цікаво, то я йду до магазину за продуктами! — знову роздратувалася Адель.

 Вона вже збиралася вийти з дому, гучно гепнувши дверима, та її рука була перехоплена юнаком. Дівчина різко повернулася та вирвала свою руку.

 — Чого тобі ще? — кинула вона.

 Риси Дмитра чимось змінилися, але настільки незначно, що вона так і не зрозуміла, чим саме.

 — Мені теж потрібно до магазину. Отже, підемо разом. Почекай мене, — вже рівним тоном сказав той.

 — Не маю ніякого бажання знаходитися поряд із тобою і секунди. З чого ти взяв, що я погоджуся йти разом?! — трохи спокійніше відповіла Адель, та все-таки відчинила двері, ступаючи за поріг.

 — Ти ж по продукти зібралась. Я допоможу тобі з покупками, а ти приготуєш нам вечерю, — наздогнав дівчину Дмитро.

 — Ще чого, — фиркнула вона.

 — Якщо ти не погодишся, я все одно не залишусь голодним, а от чи вдасться тобі приготувати їжу та скуштувати її? Щось я в цьому сумніваюся, — підступно натякав він, що не дасть їй спокою.

 — Добре-добре, домовилися. Маніпулятор чортів. Але чур, я сама виберу, що приготувати, — гордо поставила ультиматум дівчина.

 — Угу, домовились. Сподіваюся, що ти вмієш готувати, — саркастично сказав Дмитро, відкриваючи двері магазину перед нею.