3. В гостях у сусідки

   Денне сонце вже встигло змінитися місячним сяйвом, а вулицю, на якій жила Адель, освітлювали поодинокі ліхтарі. Прохолодний вітер грався з пожовклим листям, яке шурхотіло під її ногами, нагадуючи, що вже зовсім скоро закінчиться осіння пора. Адель, закутана в теплий в’язаний шарф, поволі йшла додому, наспівуючи тиху мелодію, що крутилася в її голові. Думки були десь далеко, а серце наповнене легкою меланхолією.

 — Доброго вечора, дитинко, — несподівано привіталася тітка Зіна, яка незрозуміло як раптом опинилася поруч.

 Адель аж підскочила від неочікуваності.

 — Добрий вечір, — ввічливо посміхнулася дівчина, хоча трохи розгубилася.

 — Гадаю, день у тебе сьогодні видався нелегким, виглядаєш дуже стомленою. Ходімо, у мене є чудовий цілющий чай — якраз для таких випадків.

 Адель хотіла відмовитися, та старенька, ніби передбачивши її відповідь, не дала сказати й слова.

 — Та хіба ж можна відмовляти бабусі? — промовила вона з усмішкою. — Не соромся, зроби мені ласку, побудь трохи моєю гостею.

— Ну, добре, зайду, але ненадовго. Добре? — зрештою здалася дівчина.

 — Домовились, — радісно відповіла старенька.

 Адель справді була дуже стомлена й зовсім не хотіла кудись іти. Та вихованість і повага до старших змусили її погодитися.

 Сусідка зазвичай часто навідувалася до тітоньки Наталі, та це вперше вона запросила когось до себе.

 Вони разом зайшли до будинку. Господиня поставила чайник на плиту, та майже одразу пролунав телефонний дзвінок. Перепросивши, вона залишила гостю саму на кухні.

 Чекаючи повернення господині, Адель з цікавістю розглядала інтер’єр кімнати. Складалося враження, що більшість речей залишалася нерухомою цілу вічність. Меблі виглядали старовинними, проте були збережені у бездоганному стані. Їхній запах був не затхлим, як це часто буває в старих будинках, а навпаки — новим, ніби речі щойно доставили з крамниці. Здавалося, що дівчина потрапила до музею.

  За кілька хвилин сусідка повернулася саме тоді, коли чайник уже починав свистіти, сповіщуючи про те, що закипів.

 — Маю гарну новину! Уявляєш, я щойно отримала путівку до санаторію. Я навіть не очікувала такого подарунку долі, — радо повідомила тітка Зіна, заварюючи трав’яний чай.

 — Щиро Вас вітаю.

 — Дякую, дитинко. Ось, тримай. Цей напій допоможе тобі відновити сили й додасть здоров’я.

 — Чай надзвичайно смачний, — щиро відповіла Адель, спробувавши перший ковток. Аромат м’яти в напої нагадував дівчині дитинство. Її мама часто додавала свіжі листочки до чаю. Однак у цьому напої відчувалося ще щось незвичне, щось, що їй ще не доводилося куштувати.

 — До речі, чула, твоя тітка Наталя планує змінити дах і зробити невеликий ремонт. Я б дуже хотіла, щоб на час ремонтних робіт ти трохи пожила в мене. Тим паче, виявилося, що в суботу я вже їду до санаторію, і нікому буде доглядати за будинком. Ти ж не проти трохи погостювати? Правда? — наполягала сусідка.

 — В суботу? Так швидко? — здивувалася студентка.

 — Одна моя знайома купувала собі путівку ще рік тому, а за тиждень до поїздки обставини змінилися. От вона й запропонувала її викупити за пів ціни. А хіба ж можна впустити таку гарну нагоду відпочити? От я й погодилася, через те так швидко.

 — А чи можу я відповісти на це питання, наприклад, завтра? – розгублено запитала дівчина.

 — Добре, добре, моя хороша. Не буду на тебе тиснути. Але неодмінно чекатиму твого рішення.

 — Дякую за вашу гостинність. Чай справді був дуже смачний, — додала Адель, збираючись іти.

 — Навіть не сумнівалася, що тобі припаде до смаку, — усміхнулася бабуся. — Сподіваюся завтра отримати позитивну відповідь на мою пропозицію.

 — Гарного вам вечора, пані Зіно. До побачення.

  Дівчина нарешті повернулася додому, де на неї вже чекала тітка Наталя.

  — Моя рідненька дівчинко, як же пізно ти сьогодні, — з усмішкою й полегшенням зустріла її Наталя.

  Адель скинула на підлогу важкий рюкзак, у якому ще залишалися книги з бібліотеки.

 — Вибач, затрималася — часу геть не помітила. А ще тітонька Зіна вмовила зайти до неї на чашечку чаю.

 На згадку про сусідку Наталя трохи зніяковіла й поправила фартух.

 — Гадаю, тобі вже відомо про ремонт, так?

 Дівчина помітила легке тремтіння у її голосі й, намагаючись заспокоїти та підтримати її, погладила по плечу мамину сестру.

 — Так, вона все розповіла. Ще й запропонувала пожити в неї на час ремонту.

 Тітка полегшено зітхнула, хоча її погляд залишався трохи тривожним.

 — Не ображайся на мене за ці незручності, люба. Я не знала, що у будівельному супермаркеті була лотерея. Я просто купила новий горщик для квітів і, уявляєш, виграла абсолютно безкоштовний капітальний ремонт будинку. Диво, не інакше! Аж не віриться, що мені так пощастило — в мене руки досі тримтять від хвилювання.

 В очах Наталі блищали сльози радості, але Адель відчула щось дивне. Виграш лотереї? Безкоштовний ремонт? Це звучало, як неймовірна удача.