2. Навчання

 Ось і настало перше вересня — початок нового навчання. Надворі стояла тепла, чудова погода. Пташки наспівували свої чарівні пісні. Схвильовано та з піднесеним настроєм юна студентка прямувала до університету.

 Звірившись із додатком у телефоні, вона пішла до аудиторії, в якій мало проходити знайомство з групою та їхнім куратором. Адель зайняла порожню парту в простій світлій аудиторії. Не минуло й хвилини, як до неї підійшла майбутня одногрупниця з таким знайомим золотаво-кучерявим волоссям.

 — Привіт. Біля тебе вільне місце? Можна сісти? — запитала вона з усмішкою.

 — Привіт, так, звісно, сідай, — відповіла Адель, кліпаючи. — Чому вона виглядає так знайомо? Не пам’ятаю, щоб я її раніше десь бачила. Хоча… може… та ні, неможливо. Хмм.

 — Мене звуть Аврора, — сказала незнайомка з усмішкою. — А тебе?

  — А… — відволіклась від своїх думок Адель і невинно посміхнулася. — Мене звуть Адель. Приємно познайомитися.

 З перших хвилин між ними зав’язалася легка, невимушена розмова. Аврора виявилася життєрадісною, енергійною дівчиною. Вони з Адель швидко знайшли спільну мову, ніби знали одна одну все життя.

 Навчальні будні затягнули дівчат у звичний рутинний ритм: лекції, бібліотека, прогулянки парком та уздовж моря, підготовка до наступних занять, кілька годин сну — і все спочатку. Дні змінювали один одного, інколи розбавляючись вихідними, які здавалися короткими перепочинками в нескінченному потоці справ.

 Згодом до їхньої компанії приєдналася молодша сестра Аврори — Ліза. Школярка, яка вже навчалася в старших класах, була дуже схожа на сестру зовні, але за характером відрізнялася цілком. Ліза вирувала енергією, ніби білка в колесі; її емоційність і невгамовна активність часто викликали сміх і подив одночасно.

 Вона обожнювала дивитися фільми, серіали, а потім емоційно ділитися враженнями. А ще в неї була неймовірна слабкість до романтичних пліток. Двома словами, Ліза — енергійний підліток.

 Дівчата часто ходили на прогулянки втрьох, весело проводячи час разом. Їхня дружба була настільки щирою й міцною, що багато хто заздрив їм. А втім, Адель не переймалася чужими забобонами. Замість цього вона зосереджувалася на своїх подругах, Аврорі та Лізі, цінуючи їхню щирість і підтримку. Їхня компанія стала для Адель тим місцем, де можна бути собою, не переймаючись чужими думками; вони були для неї справжньою підтримкою в новому житті.

 Завдяки їхній дружбі дівчата стали одними з найкращих студенток групи. Їх часто просили допомогти із завданнями або поділитися конспектами, і дівчата зазвичай охоче погоджувалися.

 Деякі студенти намагалися нав’язати свою дружбу, сподіваючись отримати якусь вигоду. Адель не любила таких підлабузників. Їй не подобалися ці нещирі спроби подружитися, і хоча вона залишалася ввічливою, приятелювати з такими людьми відмовлялася.

 Наприкінці осені, коли дерева вже майже скинули своє золотаве вбрання, одного погожого дня студенти зібралися на чергову лекцію з менеджменту. Яскраве осіннє сонце вривалося у величезні вікна аудиторії, розливаючи тепло по холодних білих стінах, немов намагаючись розтопити стриманість лаконічного простору. Викладач монотонно читав лекційний матеріал, доповнюючи його змістовними поясненнями.

 Під кінець заняття професор, підсумовуючи, додав:

 — Отже, домашнє завдання до практичного заняття — сформувати підгрупи по четверо. Кожна команда повинна створити власне підприємство чи фірму й розподілити обов’язки. Є питання? Немає? Добре, тоді до зустрічі на наступному занятті.

 Вже на початку наступної лекції з останніх рядів до дівчат дійшла записка. Аврора розгорнула її й тихенько прочитала:

 «Візьміть нас, будь ласка, в свою команду по менеджменту. Ми будемо дуже старатися, обіцяємо.

Ваня і Паша 😊 »

 Адель обернулася, шукаючи очима авторів записки. Хлопці сиділи на останньому ряду й благально дивилися на неї, наче котик з відомого мультфільму. Ця картина її дуже насмішила, і вона, ледь стримуючи сміх, написала на тому ж аркуші:

 «Давай допоможемо. Мені їх так шкода 🙁 ». — вона передала записку Аврорі.

 Подруга прочитала текст, насупилася й за нагоди відповіла, продовживши:

 «Жартуєш? Вони ж двійочники 😐 ». — повернула вона аркуш сусідці.

 «Знаю. Але, крім нас, їм навряд чи хтось зголоситься допомогти. А якщо вони завалять це завдання, їх взагалі можуть відрахувати 😔».

 Аврора зітхнула й нахилилася до подруги, примружившись:

 — Будь ласка, скажи, що ти просто кепкуєш… Ти ж не серйозно?

  — Ну, Авроро, я ж знаю, яке добре ти маєш серце, — з посмішкою й перебільшено солодким голосом відповіла Адель, вдаючи підлабузницю. Навіть війками мило закліпала.

 — Друга парта, не бажаєте поділитися інформацією? Можливо, хочете доповнити лекцію? Ми всі вас уважно послухаємо, — несподівано перервав викладач.

 — Вибачте, пане професоре, — миттєво відповіла Адель, винувато опустивши очі.

 Дівчата притихли й продовжили конспектувати лекцію.

 Під кінець заняття Аврора підсунула Адель нову записку:

 «Добре, допоможемо тим оболтусам з ідеєю фірми та підкажемо можливі обов'язки — і все на тому. Але з тебе кава. 😜 »

 Адель прочитала, посміхнулася й підняла погляд на подругу. Аврора відповіла так само теплою усмішкою, підморгнувши їй.

 Після дзвінка до дівчат підійшли ще дві їхні одногрупниці — Іра й Віка. Вонибули ще й колишніми однокласницями Аврори.