Глава 31

Лагідний сонячний промінець торкнувся обличчя Морани, сонце заглянуло крізь шибку до хати, щоб розбудити дівчину. Чародійка потягнулась і піднявшись оглянула кімнату, так приємно було повернутись додому, в якому провела своє дитинство. В повітрі витали аромати свіжої випічки, певно тітка з самого ранку вирішила напекти хліба і смаколиків.

- Доброго ранку, - привіталась Морана, сівши за стіл.

- І тобі гарного дня, дівчинко моя, - посміхнулась тітка Хальві. - Там до тебе вже Митко прибігав, цікавився чи прокинулась, дуже вони з Парасею скучили за тобою.

- О, так зараз поснідаю і піду одразу до них, - зраділа Морана, - чи може тобі чим допомогти треба?

- Та ні, - махнула рукою жінка, - в тебе вихідні, відпочивай від тієї науки важкої, та й з друзями ви давно не бачились.

Поснідавши смачними пирогами з яблуками та ароматним трав'яним настоєм, який так вміла готувати лише тітка Хальві, Морана пішла до друзів.

Біля подвір'я Парасі покликала її і здивувалась, коли разом з подругою вийшов й Митко.

- Привіт, - махнув хлопець їй рукою, а Парася радісно підбігла до дівчини обійнятися.

- Ну що, пішли прогуляємось, розкажеш нам як там в академії навчання?, - запитав Митко.

- Угу, - погодилась Морана, - там стільки всього незвичайного...

Молоді люди пішли в сторону лісу, всю дорогу чародійка розповідала про нових друзів та лекції, показала товаришам магію ілюзій, створивши три яблука, чим викликала безліч додаткових запитань та щиру радість через те, що Морана стала справжньою магічкою.

- Ти така незвична стала - цей одяг, розповіді, наче за декілька місяців стала дорослішою на роки, - похитала головою Парася, - не забувай про нас, навідуйся... і на весілля тебе чекаємо.

- На чиє весілля?, - не зрозуміла слів подруги Морана.

- На наше, - засміявся Митко, обіймаючи Парасю. - Ми ще з минулої весни зустрічатись почали, але таємно від всіх, а як ти поїхала все частіше наодинці залишались, от і вирішили не таїтись більше. Парасі наступного року шістнадцять буде, ото й справимо весілля.

- Ого, а я й не здогадувалась, от, навіть від мене приховали, - похитала головою дівчина, здивована новиною, - я за вас дуже рада, вітаю.

Друзі ще трішки посиділи на березі озера, спостерігаючи, як вітер переправляє на інший берег облетіле листя, наче швидкі човники, що рухаються безмежними морськими просторами; пригадуючи при цьому свої дитячі пустощі, молодь обговорювала плани на майбутнє, потім попрощались та повернулись додому.

Вдома на Морану чекала несподіванка. Біля хати на лаві сиділа Хальві з незнайомим чоловіком, здоровань заріс густою чорною бородою, та з-під густих брів дивився добрими, хоч і трохи холодними очима.

Привітавшись Морана з запитанням подивилась на тітку, але пояснення почула від чоловіка:

- Я вирішив відсвяткувати цей тиждень врожаю з вами, якщо ви не проти. Дичини приніс свіжої та запас шкіри за літо для святкування, на Ніч Смерті.

Морана ще більш здивовано витріщилась на незнайомця:

- Але чому саме з нами, ми ж чужі для вас люди, яких ви вперше бачите, правда тітонько?

Тітка Хальві промовчала, лише лукаво посміхнулась, давши можливість чоловіку самому пояснити все.

- Та ні, ви мої єдині близькі люди. Невже зовсім не признала мене і навіть дичина не допомогла? Я ж завжди в такому вигляді її приносив...

- Чорний?, - очі Морани розширились від подиву і вона прикрила долонею рота. - Але як? Чому ж ти не приходив раніше, якщо міг людську подобу приймати?

- Так тільки зараз мені твоя матір дозволила вийти до вас, сказала, що ти все тепер знаєш і можна не таїтися, - відповів перевертень, - а мені Хальві давно вже сподобалась, та й тебе як рідну сприймаю, на очах ж росла... так що ви лише в мене і є...
 

Через два дні, з самого ранку, почали готуватись до Ночі Смерті. Її завжди святкували на тиждень врожаю, вважається, що границя між потойбіччям і реальним світом стає тонкою і душі померлих предків приходять, щоб розділити трапезу за столом з нащадками.
Разом з померлими родичами до людей приходили і злі духи, які хотіли затягнути їх у свій світ, щоб зайняти після цього вільні тіла. Саме через це біля будинків і всередині виставляли вирізьблені з овочей страшні морди та голови, в яких надвечір запалювались свічки, це мало відлякати зло, показавши, що в домі є свої духи-захисники. На стіл виставляли свіжину та різні страви з овочей, запашні фруктові пироги та узвари, дякуючи Природі за щедрий врожай. На вікні виставлялась гарно оздоблена свічка, навколо якої складали засушені квіти та фрукти, вона була маяком для рідних душ, щоб легко знайшли з туманів потойбіччя дорогу до родини.

Після Ночі Смерті не можна було вже збирати врожай, всі останні приготування проводились напередодні, люди забивали скотину, м'ясо якої планували заготувати на зиму. З шкіри домашніх та диких тварин виготовляли елементи одягу чи хоча б прикраси-обереги. Щоб вигадати собі час для очищення вогнем під час святкування. За легендою Смерть приходила в цю ніч на світло багаття, яке розпалювали за селом на поляні, і поки люди проходили між вогнями та стрибали через жарке полум'я, очищаючи душі від гріхів, вона перевіряла кого потрібно забрати з собою, за жорстке порушення світлих обітниць, які кожен давав навесні в День Початку Року, коли прокидалась вся природа від довгого зимового сну. Взагалі люди ділили рік на світлу та темну частину, вважалось, що так як людина працює вдень і відпочиває вночі, так і природа дарувала радість та нове життя з весни до осені, і поринала в глибокий сон в зимовий час.

Чорний виготовив гарні шкіряні наруччі, а Хальві нанесла на них захисний орнамент. Всі разом вибрали декілька великих гарбузів в коморі і вирізали страшних духів-захисників, які мають відганяти в цю ніч зло від будинку. А як стемніло втрьох повечеряли, вшановуючи померлих та щиро дякуючи Природі за урожай. Потім зібрались і пішли на поляну, де односільчани вже запалили багаття.