Глава 27

Знову туман клубиться навколо, він ластиться до ніг наче кошеня, обвиває руки, запрошуючи потанцювати разом з ним.

- Морано, я тут..., - до дівчини вийшла Зорана, вона була знову охайною та без синців, але чародійка добре пам'ятала який вигляд насправді був у співрозмовниці.

- Привіт, - кивнула Морана, - як ти, щось дізналась?

- Так, - схвильовано почала говорити Зорана, - я сьогодні чула як приїхали якісь люди, їх було багато, іржали коні, хтось ходив в середині будівлі і перевіряв все, голосно стукали, але... не знайшли мене...

Зорана заплакала, її фігура знову почала миготіти і перед Мораною, як і попереднього разу, знову стояла побита дівчина в розірваній сукні.

- Я спробувала кричати, спочатку навіть щось виходило, але горло пересохло від спраги, мій викрадач не кожного дня приходить, вчора його теж не було, і в такі дні я сиджу в темряві, без їжі і води, - проговорила Зорана, - тому замість крику я швидко почала просто хрипіти.

- Це певно слідчі приїздили, вони зараз обшукують будівлі навколо міста, - зраділа Морана. - Я сьогодні ж передам їм, що ти чула, як приїздили і обшукували будинок, можливо вони були в небагатьох місцях за день і швидко визначать де ти.

- Добре... мені вже дуже погано, постійно кидає, то в жар, то в холод, таке відчуття, що я помираю... не забудь нагадати, щоб перевірили підвал..., - сказала Зорана перетворюючись на сіру димку.
 

Підхопившись вранці, Морана почала швидко збиратись до магістра Сторна.

- Ти чого так поспішаєш?, - підняла голову Трояна, - ще ж рано на пари.

- До мене знову Зорана приходила, вона чула як приїздили перевіряти будинок, але не знайшли її... мені потрібно швидко повідомити Деміана про це, може вони зможуть визначити тепер точніше де дівчина.

- Оу, зрозуміло, - здивовано припіднялась Трояна на ліжку і спостерігаючи за зборами подруги тихо додала, - Морано, сьогодні ж повня... а якщо вони не встигнуть...

- Мусять встигнути, все, я побігла, - чародійка махнула рукою і вискочила з кімнати.
Дівчина вискочила з гуртожитку і, завертаючи біля кутка будівлі, на когось налетіла.

- О, яка здобич прийшла сама в мої обійми, - Морана підняла голову і побачила як на неї дивиться рудий Матеус - хлопець, який настирно ліз знайомитися з нею перед вступним іспитом.

- Відпусти, - дівчина сіпнулась в міцному захваті рук здорованя.

- Просто так відпустити, ну ні, ти сама до мене прибігла, тепер платити за свободу потрібно, - і хлопець поліз до студентки за поцілунком.

- Відпусти, а то я закричу, - почала вивертатися Морана, щоб губи рудого не потрапили в намічену ціль.

Хлопець розізлився і боляче притиснув Морану до стіни:

- Тільки спробуй і кричати ти вже не зможеш ніколи, - з злістю в голосі сказав Матеус. - Розслабся, крихітко, всі знають, що ти давно вже не дівчинка, а то б не бігала так до Сторна, ти ж до нього поспішала?

Морана розгублено промовчала, голова гуділа від удару об камінь, перед очима наповзало чорне марево, сила незадоволено бурлила в тілі і рвалась назовні.

- От бачиш, я все вірно зрозумів, а чому йому можна, а мені ні, - сказав здоровань і почав грубо обмацувати Морану, знову намагаючись поцілувати.

Дівчина не витримала, відпускаючи силу, навколо неї почала закручуватись тугими джгутами темрява. Матеуса відкинуло в сторону, хлопець ошаліло дивився на матеріалізацію темної магії.

- Ти чого, ми б обоє отримали..., - почав говорити рудий здоровань, але запнувся на півслові, побачивши чорноту в очах дівчини. - Ні, ні, стривай, я жива людина, мене не можна вбивати...

Морана його не чула, зеленкувате світло прямим потоком полетіло в сторону кривдника. Аж раптом, навколо Матеуса виникла сфера, магія Морани почала її роз'їдати в спробі добратися до цілі, але для цього потрібен був час і темна чародійка незадоволено підсилила потік.

Магістр Сторн, який якраз йшов до їдальні, щоб швидко поснідати, поки туди не почали сходитись студенти, і потім одразу відправитись знову до центрального відділку, побачив Морану, та хлопця, що лежав перед нею на землі, і ледь встиг підбігти, щоб накинути перед чарами студентки щит від темряви.

Морану потрібно було приводити до тями, щит стримує чисту темряву, але проти сили драконів він довго не протримається. Студент на землі скрутився клубочком і тоненько підвивав від страху, навіть не помітивши декана.

Сторн почав трясти Морану за плечі, потік сили прирвався, підсвідомо чародійка не хотіла нашкодити тому, хто опинився поруч, швидше за все її сила просто впізнала магістра; але при цьому дівчина не приходила до тями, намагаючись вирватись і завершити справу, темрява так і танцювала в її очах. Випадково погляд Деміана зачепився за якусь пляму на стіні і він зрозумів, що це кров, декан обережно торкнувся голови Морани і відчув, що її волосся мокре та злиплось. Тепер злість почала накривати і його, чоловік зрозумів, що дівчина захищалась. Але побачивши скрученого наляканого здорованя, його відпустило... так, магістр зробить все щоб хлопця покарали, його відрахують з академії, цього буде достатньо, щоб знищити майбутню кар'єру мага, але вбивати живу істоту він не буде і Морані не дозволить.

Розуміючи, що часу майже не залишилось і щит зараз зруйнується повністю, Деміан знову повернувся до дівчини і поцілував її. Морана спочатку сіпнулась, а потім затихла і відповіла на поцілунок, обіймаючи магістра за торс двома руками. Такі ніжні та жадані губи, Деміан відчув, що починає кудись провалюватись, також обіймаючи Морану.

Темна чародійка відчула, що вся сила збирається навколо неї та декана в чорний кокон, емоції зашкалювали. Вона почала приходити до тями ще тоді коли магістр підійшов до неї, але не могла взяти під контроль темряву в собі. Але зараз і вона, і її чорна пантера, були єдині в своєму бажанні і закривались від всього світу, щоб насолодитись одночасно сильними і такими ніжними обіймами чоловіка, якого давно прийняли як частину свого життя. Поцілунок ставав все глибшим, ні Морана, ні Деміан все не могли напитись один одним. Але все ж таки в певний момент магістр зміг взяти себе в руки і відсторонитись від губ, які тягнули його до себе, як магніт. Притулившись до лоба Морани головою він хрипло сказав: