Глава 26

Під час лекції Морана ніяк не могла сконцентруватись на розповіді старшого магістра Спрата. Думки постійно перескакували на історію Зорани, яку дівчина вже вкотре прокручувала в голові. Теоретична магія була такою ж сухою, як і викладач, що читав її, доводилось постійно записувати нудні визначення та класифікації, розглядати безликі схеми та таблиці, це теж не стимулювало прислухатись до слів магістра. Хоча коли дівчина читала підручник, то матеріал їй сподобався, там на прикладах розповідали про всі типи магії, її застосування та сили природи, чародія і світу загалом.

- ... цей тип магії вважається підкласом, що поєднує основи магії природи та цілительства, хоча знаходиться на нижчому рівні. Часто його відносять до спонтанної, так званої - дикої магії..., - магістр перервав свою розповідь і подивився на чародійку. - Пані Морано, мені здається чи Ви мене не слухаєте? Можете повторити, про який тип магії я зараз розповідаю?

- Вибачте, старший магістр Спрат, я була неуважною, - розгублено сказала дівчина.

- Хм, ну що ж, підготуйте на наступну пару реферат про знахарство, наскільки мені відомо ви близько знайомі з цим типом магії, і якраз про нього я зараз розповідаю з наукової точки зору, яку вам було б добре теж почути, - сказав магістр і продовжив лекцію.
 

- Про що ти там замислилась так серйозно, що Спрат звернув на тебе увагу, - підхопивши дівчину під руку, поруч з'явився Алекс. Вони всією групою йшли на пару по медитативних практиках. Старшокурсники розповідали, що ці заняття раніше ставили після обіду, в кінці занять, але така практика виявилась невдалою, адже деякі студенти, після смачної їжі, розслаблялись на стільки, що замість виходу в астрал, просто банально засинали.

- Та нічого, просто думала про всі ці події з вбивствами та Зораною, - Морана спробувала вивільнити свою руку з захвату одногрупника, але їй це не вдалось, хлопчина притиснув її ще сильніше.

- Не втікай від мене будь ласка, ти ж знаєш, що подобаєшся мені, при чому саме ти, а не ілюзія схожості з Лорою, - очі Алекса стали сумними і дівчина вирішила не проявляти агресивність... ну тримає він її під руку, що тут такого, не обійматися ж поліз. - За цей час я познайомився з тобою ближче і зрозумів яка ти чудова, мені цікаво проводити з тобою час... може сходимо кудись випити кави?, - хлопець відпустив руку Морани і одразу обійняв її, притискаючи до себе.

Дівчина розгубилась від такого напору і хотіла відсторонитись, це було занадто, он одногрупники вже косяться на них посміхаючись; але спроба знову була невдалою. На повороті, біля розлогого дерева, з великими листками, Алекс зупинився, потягнувши Морану за собою і та теж стала на місці, пропускаючи одногрупників, що вже відкрито посміхались і навіть підморгували їм.

- Не бійся мене, просто дай можливість бути поруч, я кохаю тебе, - хлопець шепотів Морані на вухо, обіймаючи вже двома руками, і зарившись носом в волосся дівчини. Морана намагалась вирватись, навіть до внутрішньої сили звернулась, але явної небезпеки не було і та агресії не проявляла, хоча нашкодити тому, кого вважаєш другом, теж не хотілось. - Мені так погано без тебе, я ночами постійно бачу тебе моя радість, кохана моя дівчинка, хочу торкатись твого тіла, дарувати насолоду, не зникай Лоро, ти так мені потрібна...

Морана шоковано застигла на місці, він назвав її Лорою, він зараз не розуміє кого обіймає. Від цієї думки тілом пробіг холод, адже таке сприйняття реальності людиною, явний признак зародження безумства. Невже Алекс ще не адаптувався і вони не помітили, що з ним відбувається.

- Сподіваюсь я не завадив, - сповнений холоду голос пролунав поруч з ними, - Морано, ти мене шукала, хотів встигнути перед лекцією запитати навіщо.

Морана спробувала повернутись до магістра, але Алекс її не відпустив.

- Завадив, - з неприхованим роздратуванням сказав хлопець, - нікого вона не шукала, тим паче вас.

- Морано?, - в голосі декана проскочила стурбованість.

- Він мене не відпускає, фізично я слабша, а магічну силу приміняти не хочу, та й не відчуваю небезпеки, здається..

Сторн одним різким рухом відірвав хлопця від Морани і притиск до стіни, адже Алекс спробував вдарити його.

Декан глянув в наповнені темрявою очі юнака і сказав:

- Морано, попередь, що я тебе забираю з медитації і йди до мене в кабінет, я зараз відведу Алекса до цілителів і прийду, тоді й поговоримо.

Дівчина кивнула і побігла до аудиторії, де мала проходити практика по медитації.

- Що знову будеш зміцнювати з нею свій зв'язок, - хрипло засміявся хлопець, - про ваші прогулянки й так пліткує вся академія, скільки разів ти вже приводив її на світанку в гуртожиток, вона постійно з тобою... а вона моя, я був з нею там і хочу отримати її тут, ми пов'язані...

Декан один рухом накинув на хлопця чари сну, зрозумівши, що той не спиниться сам. Зітхнувши, закинув Алекса собі на плече, і, притримуючи за ноги, поніс до лазарету.

Коли магістр повернувся, Морна чекала на нього біля кабінету.

- Чому не заходиш? Захисні чари тебе знають і пропустять, я вже давно додав твою ауру в контур.

- Оу, я не знала, та й не хотілось сидіти там наодинці, - здивовано сказала дівчина.
Розмістившись за столом біля вікна Сторн заспокоїв студентку щодо інциденту з одногрупником:

- Не хвилюйся, Алекс в нормі, просто він тримав всі переживання в собі, неохоче розмовляв про події тієї ночі, коли загинули його близькі люди. Викладачі давно помітили, що хлопець занадто веселий і наче з легкістю сприймає зміни в своєму житті, насправді ж це була така захисна реакція мозку. Тебе ж він постійно асоціював з загиблою дівчиною і в певні моменти йому, швидше за все, здавалось, що ти - це вона, йому так простіше було переносити внутрішній біль.

- Так, він назвав мене Лорою, там в коридорі, - тихо сказала Морана. - А цілителі зможуть допомогти? Все таки це внутрішні переживання, а не зовнішні пошкодження.