Глава 25

- Морано, Морано, прокинься, - Трояна трясла дівчину за плече. Темна чародійка почала куняти, читаючи книгу за столом, і тепер, підперши голову кулаком, спала сидячи.

- А, що таке?, - дівчина сонно подивилась на сусідку.

- Вже майже перша година ночі, лягай в ліжко, а то вранці все тіло боліти буде.

- Угу, - Морана прикрила долонею рот, ховаючи позіхання, - а ти тільки прийшла?

- Так, - зашарілась Трояна, - Старк з Алексом та близнючками ходили в трактир, на виступ якогось столичного менестреля, от ми з Бореєм і скористались нагодою щоб... кхм, побути разом.

- Хм, зрозуміло, - слабо посміхнулась Морана, - а я з Деміаном в парк сьогодні на прогулянку ходила, ви б теж поки гарна погода виходили частіше.

- Оу, так в вас було побачення?, - округлила очі подруга.

- Ні, ділова розмова, - відмахнулась темна чародійка, - потім розповім. Добраніч.
 

- Морано, Морано, прокинься, - дівчині здалось, що її знову намагається розбудити Трояна. Але припіднявшись на ліжку, в слабкому світлі настільних кристалів, чародійка побачила, що подруга спить.

- Морано, допоможи... Морано..., - ось знову цей голос, наче з коридору лунає. Кликала явно дівчина, але нотки були незнайомими.

Чародійка піднялась і тихо підійшла до дверей прислухаючись. Наче тихо, може почулось...

- Морано... допоможи... Морано... я тут... мені страшно..., - знову пролунав тихий голос з коридору.

Секунду повагавшись дівчина все таки вийшла за двері. Чужий в гуртожиток потрапити не зможе, а якщо це хлопці якийсь жарт задумали, то не на ту напали, якщо думають, що вона сидітиме перелякано в кімнаті і вранці плакатиметься, що не могла заснути через дивні голоси.

Світло від настінних кристалів було дуже слабким, але достатнім, щоб побачити, що коридор порожній.

- Морано..., - голос лунав зверху. Чародійка, постійно озираючись, піднялась на третій поверх.

Голос кликав і кликав, не ставав гучнішим чи ближчим, просто лунав згори. Рухаючись до сходинок на горище, Морана помітила, що кристали на стінах почали мерехтіти. Відігнавши страх, темна чародійка пішла далі.

Горище не зачинялось, адже туди постійно хтось заходив, в великому приміщенні під дахом за довгі роки зібралось багато старих меблів та інших непотрібних речей, можна було знайти і посуд, і потерті килимки, і полички з дзеркалами. Тому комендант вирішив, що студенти можуть використовувати горище й надалі як склад та своєрідний пункт підбору необхідних побутових речей, була лише одна умова - не заносити туди явний мотлох і те, що може зіпсуватись та тхнути.

Коли Морана піднялась на останню сходинку і відчинила двері, кристали на третьому поверсі одночасно згасли. По спині пробіг липкою хвилею страх.

- Морано..., - пролунав знову голос, десь зовсім поруч.

Дівчина перевела погляд з темного коридору на горище і зойкнула, прямо перед нею, в світлі місяця, що пробивалось крізь віконце, висіла в повітрі напівпрозора дівчина. Силует незнайомки ледь підсвічувався, все тіло і одяг були молочно-білого кольору, волосся привида (Морана вирішила, що це саме привид) та низ її довгої приталеної сукні рухались, наче під впливом сильного вітру.

- Морано, тут холодно... допоможи... Морано, я боюсь, - привид заговорив, але губи незнайомки не рухались.

- Ччим я можу тобі допомогти? - запитала чародійка. - Твоїй душі потрібен спокій?

- Душі... ні, я не мертва... допоможи, я боюсь..., - силует привида почав світитися яскравіше і раптово зник.

В коридорі засвітились настінні кристали, рівним слабким світлом, без миготіння.
 

Вранці, замість першої пари, всіх студентів зібрали в великій лекційній залі головного корпусу.

- Цікаво, що нам будуть розповідати, - тихо сказала Трояна.

- Зібрали нас не просто так, самі знаєте, що лише в надзвичайних ситуаціях проводять такі оголошення, - прокоментував слова дівчини Борей, який сидів поруч з нею.

- А я чула, що вчора зникла одна з студенток, - сказала Аланіель, що сиділа з іншого боку від Морани.

- Ого, певно через це й зібрали, може щось серйозне сталось, - здивовано глянула Трояна на дівчину.

Тут в відкриті двері пройшов директор з керівниками факультетів. Архимагістр Тордон вийшов на центр зали перед студентами, всі інші стояли біля стіни трішечки далі від нього.

- Шановні студенти, - почав говорити директор, - зараз в місті відбуваються страшні та дивні речі. Нещодавно було вбито молоду дівчину, студентку Академії високих мистецтв. Під час розслідування цієї справи, виявили зв'язок ще з двома вбивствами, які відбулись влітку.

Вчора зникла студентка нашої академії, Зорана Немфілд, яка навчалась на факультеті ілюзій на четвертому курсі. Поки невідомо чи пов'язана ця подія з нещодавніми вбивствами, але служба охорони правопорядку міста, сьогодні вранці, надіслала в усі навчальні заклади повідомлення, про необхідність дотримання правил безпеки під час прогулянок містом: не виходьте поодинці, намагайтесь повертатись до гуртожитків засвітла, не контактуйте з підозрілими незнайомими особами і, тим паче, не погоджуйтесь на пропозиції кудись піти чи десь чимось допомогти. В екстрених ситуаціях краще зверніться до магістрів або найближчого відділення служби охорони.

Після промови директора в аудиторії панувала тиша, всі були шоковані такими новинами, через декілька секунд весь простір наповнив гул багатьох голосів, студенти почали обговорювати страшну звістку.

- Зараз повертайтеся до навчання, - проговорив директор, - якщо побачите чи почуєте щось підозріле, то одразу повідомте про це мені чи комусь з викладачів.

Магістри покинули залу, за ними потягнулись на пари й студенти.

- Слухай, а може Зорана вже мертва і ти її дух бачила вночі?, - запитала Трояна.

- Але я з нею не знайома, чому вона прийшла до мене, ще й на ім'я кликала, - невпевнено похитала головою Морана.

- Ти що привида вночі бачила?, - підскочив ближче до дівчат Алекс, - розповідай.