Глава 22

Знову лазарет з його білими стінами та ідеально чистими поверхнями. Морана припіднялась на ліжку, тільки-но розплющивши очі. За вікном панувала глибока ніч, кімната освітлювалась слабким світлом кристалів, і здавалось, що в темних кутках рухаються мовчазні потойбічні істоти, що лиш чекають моменту коли ти закриєш очі, щоб безшумно накинутись та роздерти необачну людину.

- Вітаю, дитя моє, - з темряви до Морани вийшла висока постать, це була граційна струнка жінка, її тіло обплітали клуби сіро-чорного туману, вкриваючи незнайомку плащем темряви.

Дівчина ніяк не могла сконцентруватись на обличчі жінки, яка підійшла до неї; вглядаючись, чародійка бачила риси людей різного віку та рас, вони перетікали одна в одну, мов плинна матерія темного океану з її марень, що виникали при поринанні в чорний вир. Кристали перестали світитись, навколо запанувала чорнота ночі, але жінку Морана бачила добре.

- Ти певно розгублена через останні події, - продовжила незнайомка, - я це відчуваю, саме тому і прийшла до тебе.

Нічого страшного не сталось, просто ти успадкувала від мене можливість працювати з немертвими без додаткової атрибутики, яку так люблять смертні. Морано, тобі потрібно навчитись контролювати свої сили і неприємностей, з переходом у несвідомий стан, більше не буде.

- Хто Ви?, - незнайомим хриплим голосом запитала дівчина.

- Я та, що породила тебе, - здалось, наче жінка посміхається, танцюючі клуби темряви плинною субстанцією перемістилась до Морани, розтягуючись майже на все приміщення, чомусь все, чого торкалась ця субстанція, ставало легко розгледіти, в об’єктів не було лише кольору, наче його витягнули зі всього навколо, залишивши сіруваті та чорно-білі відтінки. Коли ця речовина нечутно обліпила дівчину, то їй здалось, що вона поринула в ніжні обійми матері, такі теплі та надійні... матері...

- Ви моя мама? Але як?, - здивовано запитала Морана.

- Ну, навіть зі мною може статись дивна та неймовірна історія. Добре, я тобі коротко її розповім:

Одного разу, молодий симпатичний і дуже самовпевнений дракон, вирішив, що хоче володіти класичною магією, яка була недоступною для його раси. Він витратив десятиліття, щоб зрозуміти принцип руху енергії в тілах живих істот та її взаємодію з навколишнім світом. За період експериментів він став чорним чародієм, оскільки доводилось працювати з еманаціями смерті та знищувати розумних істот задля своїх експериментів. Райдужна аура почала видозмінюватись і молодий некромаг отримав можливість об'єднати те, чого раніше поєднувати не могли - магію людей та іскру сили дракона. Зрозумівши цей факт, дракон почав все частіше звертатися до Темряви, яку вважав першоосновою всього світу, наймогутнішою сутністю, яку тільки можна собі уявити. Вийшло так, що він, прихиляючись перед нею, віддав Темряві свою душу, в розумінні смертних істот це було схоже на своєрідне кохання. Дракон дуже жалкував, що не може передати свої сили нікому, адже його рід відвернувся від нього і він самотньо проживав в печері, що знаходилась на вершині гори біля Чорного лісу.

Одного разу дракон, у людській подобі, відпочивав після купання в холодній воді озера, що знаходилось в глибині його печери, аж раптом до нього підійшла молода оголена дівчина, і молодий некромаг з першого погляду зрозумів, що вона його доля, навіть не думаючи про те звідки незнайомка взялась. В дівчині прекрасним було все - і довге чорне волосся, яке мов крило ворона переливалось в світлі палаючого заходу сонця, і темно-сині, чаруючої глибини, очі, в яких дракон тонув, наче в безмежному океані, і граційна ідеальна фігура, кожен вигин якої просто прохав доторкнутися до нього, даруючи неймовірній незнайомці свою ніжність... чоловіку хотілось віддати цій чарівниці всього себе, подарувати незабутні миті насолоди, щоб побачити тепло усмішки в її холодному погляді.

Та ніч була дивовижною, її дракон-некромант запам'ятав на все життя, і я її пам'ятаю...

- Тією дівчиною були ви, - зрозуміла Морана.

- Так, дитя моє, і саме тоді, після повного єднання, ми зачали нове життя, а пізніше з'явилась ти - носій сили двох сутностей, які так хотіли побачити продовження себе в новій живій істоті в цьому світі...

- Але я думала ви загинули при нападі на караван, чому не прийшли за мною, я стала непотрібною?, - крізь сльози почала розпитувати Морана.

- Тихо, дівчинко моя, заспокойся, - темрява ласкавим кошеням ластилась до Морани, - ти завжди була мені потрібна і завжди будеш, але довго знаходитись в світі смертних я не можу, а тобі рано переходити до мене. В тому каравані були не ми. Я знала, що знахарка з'явиться на твоїй життєвій дорозі, і що саме вона буде тією смертною, що виховає моє дитя, тому не втручалась в ті події біля зимового лісу. І поруч з тобою завжди залишався мій вірний слуга, що захищав тебе від усього.

- Чорний, - прошепотіла Морана, - але він не прийшов коли в лісі на мене напав мертвяк.

- Ні, він спостерігав, - похитала головою матір темної чародійки, - просто прийшов час ініціації сили, якби ми не допустили її, то домінуючою могла стати магія драконів і вся інша сила розчинилась би в ній.

- Але ж в мене був блок, - згадала Морана.

- Так, я навела його після зачаття ще на зародок життя в мені, щоб чужорідна магія не поєдналась з моєю силою, тоді б тебе просто не було, - відповіла жінка, - а так я бачила твій шлях і знала, що блокування спаде в той момент, коли це буде потрібним.

Під час розмови Морана звернула увагу на свої руки, до яких ластилась темрява, на них чітко проступили чорні візерунки, які в’їлися в шкіру і поширювалися своїми завитками-зміями по тілу.

- А що це за малюнок у мене з’явився?

- Це символ переповнення твоєї сутності моєю силою, - відповіла матір Морани, - поки вони з’являтимуться лише при повноцінному заповненні резерву, навіть точніше буде сказати, - при його перенасиченні. Але пізніше вони будуть у тебе практично постійно, адже твій дар розвивається і зовсім скоро ти ввійдеш в повну силу, думаю навіть швидше ніж звичайні чародії-смертні. У твого батька теж схожі малюнки з’явились, коли він подарував мені свою душу.