Глава 18

- Зовсім ти нас забула, жодного разу не зайшла в гості, - хитала головою тітка Марічка, вислухавши узагальнену розповідь Морани про академію, гуртожиток та сьогоднішню церемонію вручення знаків приналежності.

- Та в неї там стільки всього нового, що часу самій посидіти не має, - відмахнулась Хальві на слова подруги, - звикне трохи і приходитиме.

- А ти щось темномагічне чарувала вже?, - з захопленням вислухавши розповідь, запитав Марко.

- Та не те щоб прямо чарувала, - задумалась Морана, - ну мумії мишей та жаб кружляти відправила на вступному іспиті, до них ще купу робочого інвентаря підняла, та в дзеркалі якогось страхопуда викликала, воно так верещало, що ваза в аудиторії розбилась.

- Ох ти ж, жахіття яке, - схопилась за груди Марічка.

- Круто, - в Марка заблищали очі, - а той хлопець, що з іншого світу, там в себе теж чародієм був? Можливо він розповідав щось про те, що в них використовують в магії, чи сам він чаклувати щось незвичайне вміє?

- Та ні, Алекс каже в них магії не має, або принаймні її так мало, що й не використовують так як в нас, - похитала головою дівчина. - До речі, приходь якось на вихідних в гості, я тебе з друзями познайомлю.

- Звісно прийду, - зрадів Марко, - ти казала, що серед товаришів в тебе й бойові маги є?

- Угу, хочеш обговорити різницю в проведенні бойових операцій військовими та магами?

- Нуу, цікаво ж як їх тренують, чи є фізична підготовка, відпрацювання навиків володіння зброєю, - зніяковів Марко.

- Враховуючи їх зовнішній вигляд, то фізична підготовка в них точно є, більшість хлопців не менші за тебе, - показала рукою дівчина на торс Митка, який був досить масивним юнаком з розвиненою мускулатурою, явно статурою в рід матері пішов, хоча і батько його мав широкі плечі та важкі кулаки. - А так, то фізична підготовка навіть в мене має бути, враховуючи список занять, які перечислив наш декан.

Вниз сходами спустився до обідньої зали заспаний Микей:

- О, Морано, вітаю, як справи в твоїй школі магії?

- Дякую, все добре, - кивнула вітаючись дівчина, - ось знак першокурсниці сьогодні отримала.

- О, бач як добре, точно магічкою будеш, - заусміхався дядько.

- А як там Митко з Парасею?

- Та добре все, рвуться з нами якось приїхати, щоб тебе та академію побачити.

- Було б добре, я теж вже скучила, - закивала Морана.

Ще трохи поговорили і тітка з Микеєм почали збиратись в дорогу, поки спека літня не спала, то всі з найближчих селищ вночі їздити полюбляли, щоб себе та коней під палкими сонячними променями не мордувати.

Попрощавшись з тіткою, Морана відправилась до трактиру, кликала з собою Марка, але той визвався лише провести її, а за стіл сідати в згуртованому колективі не хотів, краще вже потім якось, після знайомства з студентами.

Як тільки віз зник за поворотом, молоді люди махнули Марічці і пішли ледь освітленими вуличками в сторону верхньої частини міста. Тут в середньому колі освітлення на центральній вулиці хоч якесь було, і чим ближче вони підходитимуть до торгових рядів та зон відпочинку, тим якіснішими та яскравішими будуть кристали на вуличних стовпах, а от в нижньому колі навіть такої розкоші, як слабке освітлення середнього міста, не було. Міська влада намагалась там розмістити ліхтарі, але вони довго не могли протриматися, чи то бідноті вдома навіть слабкий кристал в нагоді ставав, чи криміналітету він заважав чинити свої чорні справи, але зникав магічний елемент освітлення, майже завжди, ще в першу ніч після встановлення.

- Ось ти казала з відьмою живеш однією і вона з бойовиком зустрічається, а ще дівчата в вашій компанії ж є?, - поцікавився Марко.

- Так, навіть без пари ще, - засміялась Морана, - а ти певно відьмочку собі знайти вирішив?

- Ну а чого, - засоромився Марко, - мені теж хочеться з кимось гуляти, на зорі дивитись, світанки зустрічати.

- Ого, та ти в нас романтик, - почала було говорити Морана, аж тут почувся повний відчаю крик зі сторони темного провулку.

Молоді люди зупинились прислухаючись, тут знову закричали і чітко вже можна було розібрати "допоможіть". На вулиці, як на зло, нікого не було, окрім хіба що пізнього гуляки напідпитку, що п'яно підпирав один з стовпів. Морана з Марком переглянулись і побігли до провулку.

- Далеко не підемо, глянемо що там, - на ходу сказав Марко, - якщо щось звичайне, типу хлопець до дівчини пристав чи дворовий собацюра в куток перелякану панянку загнав, то самі розберемось, а якщо там масивна небезпека, на кшталт озброєної зустрічі угруповань нижнього міста, то не будемо навіть підходити, назад побіжимо.

- Угу, - погодилась дівчина, і тільки-но хотіла запитати Марка як вони здалеку в такій темряві щось розберуть, як вони добігли до закритого кута вулиці, перегородженого дерев'яним штахетником, він слабо освітлювався розкладеними на землі свічками.

Серед воскових свідків трагедії, лежала дівчина, певно вже мертва, з її розірваного живота на землю витікала кров, швидко утворюючи калюжу, над нею стояв чоловік в темному плащі з глибоким каптуром, з якого на молодих людей дивились страшні червоні вогники очей. Незнайомець зробив крок в їх сторону, з його рук щось крапало, ніякої зброї видно не було, і Морана, зрозумівши, що на землю падають краплі крові вбитої дівчини, і що незнайомець певно розірвав жертву голими руками, закричала. Людина в каптурі зупинилась і підняла голову, наче принюхуючись, махнула рукою. Навколо нього почав клубитися туман, він сховав під своїм покривалом фігуру незнайомця і тіло з свічками на землі. Морана з Марком нервово переглянулись і почали відступати, в завихреннях сірої димки, ближче до землі, спалахнули червоні вогники, дуже схожі на очі незнайомця. Одна пара... друга...третя...

Почулося глухе гарчання і з туману до них почали виходити собаки, але якісь дивні, з пошматованою, наче прогнившою, плоттю, через яку проступав скелет, морди в них були непропорційно великими, з іклами в декілька рядів, з яких стікала слина.