Глава 17

День вручення студентських знаків приналежності до факультетів Початкової академії магії та ілюзій видався погожим та радісним. Ласкаве сонце заглядало до дівчат в вікно кімнати, воно вже не опаляло, це говорило про те, що осінь вступає в свої права.

Трояна весь ранок бігала мов ошпарена, дівчина ще з вечора приготувала собі вбрання, але зараз їй здавалось, що сукня занадто яскрава і червоний колір взагалі буде недоречним.

- От що мені робити, можливо в чорній сукні піти, але я її одягала на свято Першого снігу в минулому році.

Подруга лише мовчки знизувала плечами на всі запитання цього роду, бо вже було перевірено, що будь яка відповідь потягне за собою довгі пустопорожні розмови про вірність тієї чи іншої думки.

В Морани вибір одягу був не таким великим та й парадних суконь вона ніколи не купувала, в селищі на свята можна було прийти в вишитій сорочці та спідниці, тут такий варіант точно не оцінять. Витрачати ж гроші, задля одного виходу в люди, зараз було нераціональним, не для того вони з тіткою трави збирали, щоб на ганчірки монети витрачати. Знаючи, що суспільство не засуджує магинь, які носять штани, оскільки всім прекрасно відома специфіка їх роботи та й часто дуже своєрідний характер, дівчина вже давно сиділа на своєму ліжку, одягненою в новий улюблений шкіряний костюм, і читала книгу "Некромантія. Підготовка ритуалів пробудження та упокоєння".

В двері постукали і Трояна заметушилась ще більше. Морана зітхнула, що зараз доведеться пояснювати хлопцям, що вони ще не готові, і пішла відкривати.

- Тітко Хальві, - закричала дівчина тільки-но відкривши двері і кинулась обіймати знахарку. - Заходь. Я так рада тебе бачити, не думала, що ти зможеш приїхати.

- Вітаю дівчатка, - посміхнулась Хальві, обіймаючи своє мале веретено.

Трояна ввічливо привіталась, дочекалась відповіді знахарки на питання як та доїхала, і на більше її не вистачило, вона знову занурилась у глибини шафи.

- Трояно, може ти з хлопцями прийдеш, а я з тіткою прогуляюсь академією, покажу їй територію, - запитала Морана у подруги.

- А? Ага, так, добре, - закивала юна відьмочка прикладаючи до себе то чорну, то червону сукню по черзі.
 

- Морано, а ти чому сукню собі не вибрала?, - здивовано запитала тітка поки вони виходили з гуртожитку.

- Та в нас те вручення не таке довге, як Трояна збирається, - відмахнулась темна, - не бачу сенсу зараз купувати сукню на один раз, та й не в королівський палац йдемо, наші хлопці он майже всі теж в повсякденному одязі йдуть.

- Зрозуміло, - загадково посміхнулась Хальві і запитала - а що там в вас за хлопці?

- Ну, друзі наші з бойового відділення, - почала розповідати Морана, - з одним з них Трояна зустрічається.

- А ти?

- А що я? Я просто товаришую з ними, мені вчитись потрібно, - засоромилась дівчина.
Вони вже йшли доріжкою до центрального фонтану, що знаходився на малій площі академічного комплексу і Морана почала активно розповідати де який корпус знаходиться, щоб тітка не задавала незручні питання... от же ж, сама недавно мріяла обговорити з нею все що на душі зібралось, а зараз якось не виходить.

- О, вітаю, - їх наздогнав Алекс, поклонився назвавшись тітці, і продовжив звертаючись до Морани, - а наших ти де загубила?

- Трояна збирається, Борей з Старком її чекають, а близнючки з батьками підійдуть, вони знову до її тітки приїхали.

- Зрозуміло, ну я тоді з вами піду, не хочу стіну в гуртожитку підпирати, - кивнув своїм думкам Алекс.

Морана розповіла тітці про те, що Алекс недавно перейшов до них з іншого світу порталом, що хлопець некромант, але хоче лікувати людей. Алекс розповідав про свої враження, які виникли при знайомстві з магічним світом та приводив в порівняння деякі цікавинки з свого.

А Хальві відмічала і те як хлопчина крутиться біля її дитини, і те які бісенята в очах з'являються коли дивиться на неї, а Морана наче не бачила того всього. Аж ось дівчина збилась на півслові дивлячись зачаровано перед собою, Хальві повернула голову і здивовано застигла на місці, до них йшов дуже гарний молодий чоловік, високий, чорнявий з гарною статурою та неймовірним кольором очей, і дивився він на Морану так само як і вона на нього, здавалось, що повітря між ними нагрівається, але ось чоловік наблизившись повертає голову до Алекса і в тих самих очах мельком відображається темрява... ой йой, що ж ти мені дитино про будинки розповідаєш, якщо тут такі емоції навколо тебе витають.

- Доброго дня, - кивнув всім магістр, - Ви певно Моранина тітка Хельві, дуже приємно познайомитись, я її декан і куратор старший магістр темних мистецтв Деміан Сторн.

Тітка кивнула і ще більш здивовано глянула на свою дівчинку, а Морана вловивши її погляд одразу потупилась... таак, треба йти і терміново все обговорити.

Декан нагадав про те, що вручення скоро почнеться і забрав Алекса допомогти з якимось кріпленням біля трибуни.

- Ну, і що це було, може розкажеш?, - з турботою, вглядаючись Морані в обличчя, запитала Хальві.

Дівчина зітхнула і повела тітку до найближчої альтанки, по дерев'яних стінах якої вилась полозянка з яскраво помаранчевими духмяними квітами, що пахкотіли медом.

Довелось на розмову витратити майже весь час, що залишався до вручення. Морана розповіла тітці Хальві все: починаючи з моменту заселення і завершуючи сьогоднішнім днем. Поділилась своїми враженнями від того коли вперше побачила декана Сторна, розказала про прийняття чоловіка її внутрішньою силою, як він її вже декілька раз рятував; про свою схожість на померлу дівчину Алекса та їх знайомство...

Хальві мовчала обмірковуючи слова Морани та зіставляючи їх з враженням від побаченого при знайомстві з обома чародіями.

- Ти все правильно вирішила, - звернулась тітка до дівчини, - бути тінню померлої дуже погано і краще просто не звертати уваги на залицяння хлопчини... а от з деканом питання набагато важче вирішити, я бачила як ви дивитесь одне на одного, а зв'язок енергій аж відчувається, коли стоїш поруч з вами, але ви розумно поступаєте давши можливість одне одному перевірити свої почуття, і акцентуєте увагу на навчанні. Такі практичність та розумний підхід мені дуже імпонують, твій наставник молодець.