Глава 12

Після іспиту Морана з друзями погуляла по місту, вони чудово посиділи в парку біля фонтану, насолоджуючись тихою мелодією, яку грав вуличний митець, на своєму струнному інструменті, та скуштували заморожений сік, який продавали, з великих ящиків з вбудованими в них кристалами холоду, прямо на вулиці (на цих великих білих скринях, до яких прикріпили колеса, як у візка, можна було побачити малюнок сніжинок, тобто для довгого зберігання продуктів при низькій температурі; саме по цьому малюнку Морана зрозуміла про наявність кристаликів всередині ящиків). Зустрівши хлопців-бойовиків з курсу Борея, всією ватагою вирішили провести вечір в улюбленому студентському трактирі, пізніше до них приєднались і Ані з Бетою, які провели батьків, що гостювали в місті у їх тітки, до диліжансу, і завернули до трактиру, перед поверненням в гуртожиток, щоб повечеряти, адже після прогулянки готувати дівчатам вже не хотілось, а в тітки перекусити вже не встигали, так як прийшли до неї перед самим відправленням рідних додому.

Похід в трактир "Весела відьма", який був дуже популярним у студентів академії, пройшов вдало: Морана спробувала неймовірно смачне самарійське вино з спеціями, ароматний грушевий пиріг та фірмову страву з соковитим м'ясом та овочами.

Борей та його однокурсники весь вечір розповідали смішні історії з своєї та чужої практики, потім з приходом ночі, перейшли до страшних казок та легенд. Десь за годину до півночі компанія вирушила в сторону гуртожитку, за обговоренням жахливих подробиць старовинних легенд, штовханиною та сміхом, студенти не помітили як забрели в парк. Алеї ледь підсвічувались зеленкуватими світловими кристалами, що кріпились на стовпах вздовж основних доріжок, містична атмосфера вплинула на молодих людей і вони почали заспокоюватись озираючись навкруги, повернули в сторону центральних воріт академії і майже пошепки перемовлялись прискорюючи кроки.

Яскраве світло спалахнуло праворуч від стежини якою рухалась компанія, від неочікуваного спецефекту Ані та Трояна зойкнули, в кущах почувся хриплий стогін, сповнений болю, явно просили допомоги… хлопці-бойовики, не довго думаючи, кинулись туди. Ті кілька хвилин очікування, поки молодих людей не було, здались Морані дуже довгими, вглядаючись в темряву вони з дівчатами збились до купи і перешіптувались. Аж ось їх товариші повернулись, на руках вони несли юнака, на якому, здавалось, не було живого місця, весь його одяг та світле, майже біле, волосся було у підпалах та місцями ще димилось, незнайомець все тихіше стогнав. Всі кинулись в сторону академії, потрібно було швидше віднести хлопчину до лазарету, а до воріт залишалось зовсім небагато, але по дорозі той затих. Студенти стурбовано переглянулись та поклали незнайомця на лавку, Борей перевірив його пульс і з запереченням хитнув головою.

Почалась паніка і активне обговорення подальших дій, кого викликати і що вчинити, а Морана наче заворожена дивилась на юнака, її чомусь тягнуло підійти, можливо він живий, потрібно перевірити... і дівчина легко торкнулась шиї хлопця намагаючись відчути пульсуючу жилу. В момент коли пальці Морани торкнулись шкіри юнака навколо них затанцювала темрява, обіймаючи пару в кокон з джгутів абсолютної пітьми, дівчина почала провалюватись, здалось, що вона втрачає свідомість, десь далеко було ще чути крики друзів, але все вже тонуло в чорній безодні.

І от знову Морана відчула себе частинкою величезного, плинного і неймовірно прекрасного океану темної сили, знову всередині починає панувати гармонія та спокій.

- Дівчинко моя, я покликала тебе, щоб ти вивела це нерозумне дитя назад у світ живих. Олександр закликав мене у момент відчаю і я простягнула руку щоб привести його в твій світ, але його біль сильний і він загубив душу дорогою до тебе. Йому не місце було там, але ще не місце тут, він поборов тяжіння забуття і мусить стати на обраний шлях… забери його і повертайтеся в свій світ, - ніжний голос звертався до дівчини, темрява закручувала тоненьким потоком у вир загальної сили, це було так природньо, що важко було відділяти себе окремо, щоб почути і зрозуміти слова, направлені до неї, як до окремої живої істоти, - Пам'ятай, я завжди поруч.

Морані так не хотілось відриватись від сили, яка лагідно обіймала її, ця темрява така рідна... але ось вона почала знову відчувати себе окремою істотою, в її долоню вклали чиюсь тонку та холодну руку, світ навколо них знову почав переливатись всіма можливими барвами та розсипатись дрібними частинками. Сутність Морани потягнулась за зникаючим океаном пітьми, але неочікувано відчула поруч знайому силу, її внутрішня пантера замуркотіла та завернула дівчину у сторону надійної міці, яка їй так подобалась, ще й ця післягрозова свіжість з сандалом... все це приваблювало та тягнуло Морану в іншу сторону, далі від зникаючої пітьми.
 

Коли Морану та незнайомця закрило коконом пітьми її друзі дуже розхвилювалися, один з однокурсників Борея побіг до академії за допомогою, інші намагались підступити, але темрява не пропускала їх, використовувати ж заклинання побоялись, щоб не нашкодити дівчині.

Через декілька хвилин поруч з ними матеріалізувався старший магістр Сторн, такі методи переміщення були дорогим задоволенням, зовсім свіжою і ще небезпечною розробкою магів-ілюзорників, що працювали з просторовою енергією. Однією з важливих умов побудови просторового переходу, окрім дорогих енергетичних кристалів, було чітке розуміння точки виходу людини, або хоча б сильний зв'язок з кимось до кого йдеш; знаючи цей факт Трояна з Бореем здивовано переглянулись, адже магістр не міг знати точного місця перебування студентів в парку...

Побачивши чорний кокон темряви Деміан не роздумуючи зробив крок всередину і ще одна хвиля здивування накрила молодих людей, адже темрява його пропустила, хоча перед цим спробували прорватись всі присутні.

- У них точно якийсь зв'язок сформувався, - прошепотіла Трояна своєму коханому на вухо, - вони відчувають одне одного, все це не просто так...