Глава 5

Над чорними кованими воротами надпис повідомляв всіх зацікавлених про те, що за високим металевим забором знаходиться "Початкова академія чарів та ілюзій". Магічна школа займала великий шматок середнього та верхнього міста на заході і виходила аж до парку, що зеленів навколо ратуші. Хальві та Морана зупинились біля могутнього орка на вході, певно охоронця:

- Вітаємо, ми на перевірку магічної сили, - ввічливо сказала знахарка.

- Вітаю вас, не дозволено пускати, - пробасив орк.

- Чого ж так? Нам дуже потрібно, чари проявились в дитини активні, ми навмисно в Ніленос приїхали..., - почала Хальві, але її знову перебили.

- Не дозволено пускати, - в цей раз орк розвів руками наче вибачаючись... непогана раса загалом - великі, сильні, хороші воїни, але дуже простуваті в спілкуванні, важко хоч якісь пояснення вибити.

- Кхм, доброго дня, вибачаюсь, що втручаюсь, але я випадково почув вашу розмову, хотів прояснити ситуацію, адже ви так довго перепитувати будете. Приймальна комісія в перший день останнього літнього місяця починає працювати, так що приходьте через тиждень, - повернувшись Морана з тіткою побачили, що позаду стоїть високий сивий дідуган в довгій хламиді, смішній шапочці та окулярах.

"Справжній чародій, як в казках", - промайнуло в голові у дівчини і вона мимоволі заусміхалась.

- Що ж нам робити, в неї такі чари вирвались дивні, нам би перевірити хоч що воно таке, я й не бачила зеленкуватого світла ніколи, - засмучено проговорила Хальві.

- Зеленкуваті кажете... хм, ходімо зі мною, поговоримо, - сказав незнайомець, - Бром пропусти їх.

Чародій впевнено пішов по мощеній жовтою піщаною плиткою доріжці, яка пробігаючи серед струнких сосен, виводила до просторої площі перед великою будівлею та й самого парадного входу школи магії.

Сама академія виглядала як триповерхова світла будівля, п-подібної форми, верхівка якої дивилась на гостей, викладено її було з дбайливо обтесаного каменю, по стінах до вікон другого поверху підбирався плющ, що додавало фарб живої природи в її вишукану архітектуру. Навколо всіх віконних рам та дверей простежувався дивний чорний орнамент, коли їх маленька процесія підійшла до входу, Морана побачила, що цей орнамент складається з різних написів та символів, певно магічних. Чаклун на секунду зупинився перед входом і провів рукою перед дверима, символи навколо засвітились і згасли:

- Це в нас така своєрідна система захисту від чужих, прошу заходьте.

В середині їх зустріла порожня широка зала: по центру підіймались сходи на другий поверх, під вікнами та стінами розмістились диванчики та низькі столики, з правої сторони на стіні, біля проходу в бічний коридор, висіла велика чиста дошка, з протилежної, дзеркальної до неї, сторони - різноманітні портрети серйозних людей і нелюдей з надписами та якісь грамоти чи нагороди в рамках.

Піднялись на третій поверх, так нікого і не зустрівши, і зайшли в кабінет з надписом "Директор". Хальві здивовано переглянулась з Мораною, невже цей незнайомець і є директор школи, чи може він просто до нього їх привів.

В приймальні їх зустріла жіночка середнього віку, в прямій довгій темній спідниці та світлій блузі, з пшеничного кольору волоссям, зібраним у тугий вузол.

- Саманто, вітаю, зроби будь ласка кави мені та моїм гостям, - сказав, як тепер вже точно стало зрозуміло, директор магічної школи.

- Вітаю вас, архимагістр. Так, звісно, - жінка швидко кивнула гостям, піднімаючись з-за столу.

Кабінет директора був досить просто обставлений, але при цьому навіював відчуття затишку: велике вікно, прикрите масивними темними шторами, широкий стіл по центру, зручні крісла для господаря та гостей, вздовж всіх стін розмістились полиці та шафи з книгами, паперами і різноманітними незвичайними приладами, біля вікна стояв на тринозі домашній телескоп, з іншого боку, в кутку, - чайний столик з диванчиком.

- Будь ласка сідайте та розповідайте, - показав чародій на стільці за столом, присівши в крісло, - прошу вибачити, що не назвався одразу, я - Алевіус Тордон, архимагістр магії та директор "Початкової академії магії та ілюзій".

Морана з тіткою присіли за стіл, подякували за каву секретаря директора, і, коли жінка вийшла, Хальві відрекомендувала себе та дівчину і розповіла про те як в Морани проявив себе дар. Старий чародій уважно все вислухав, задав кілька питань Морані щодо її відчуттів та точного прояву сили, а потім поцікавився у знахарки:

- Я бачу, що ваші аури переплелись і ви довгий час живете разом, дівчинка вам як рідна, але вони у вас різні, дуже різні... як Морана з'явилась у вашому житті?

Хальві зітхнула і переказала історію своєї знайди, про ту далеку холодну ніч вона не любила згадувати, хоч і не приховувала нічого, і дівчинка давно все знала, але моторошні картини кривавого побоїща було неприємно знову бачити навіть в уяві.

- Зрозуміло, хоч і дуже дивно, - проговорив магістр, він підійшов до шафи і дістав один з незвичайних приладів, з мерехтливим кристалом в центрі та різнокольоровими кульками на довгих спицях навколо нього, - ось… Морано простягни руки долонями вниз над кристалом, заплющ очі і спробуй сконцентруватись на силі в собі, ти її маєш відчути тугим жужмом у зоні сонячного сплетіння.

Дівчина кивнула і простягла руки над артефактом, заплющивши очі. Вона майже одразу відчула щось тепле та рідне в районі грудної клітки, воно скрутилось клубком наче кошеня, і спало тихенько вібруючи.

Почувши тихий ох Хальві поруч з собою, дівчинка розплющила очі: кристал вже не просто переливався, він світився, в середині танцювали зміями чорні завихрення, а кульки швидко крутились по орбіті навколо нього, то підіймаючись, то знову опускаючись.

- Досить, досить, - проговорив схвильовано директор, - забери руки.

Морана швидко відвела руки і стисла долоні в кулачки, для надійності сховавши їх за спину. Тільки зараз дівчина згадала про сік підгірниці, який так і не відмили, і почервоніла засоромившись.