Глава 33. Я візьму твій біль... Частина 2.

Я відірвала свої губи, перервавши найсолодший в світі поцілунок і прошепотіла:

 - Я хочу жити!  Я хочу любити тебе!

 - Я теж... - В очах темного принца я побачила таку любов, замішану на болеві, який він відчував, його і моєму болеві...

Невже це кінець?.. Невже нічого неможливо зробити?.. Але ж я... я люблю його!

І раптом дві тіні майнули на тлі вогню, що вже заполонив все навколо, і я відчула, як Лей піднімається в повітря, так само міцно притискаючи мене до себе.  Ми повисли над бурхливим полум'ям, але на безпечній висоті.

Я подивилася в один бік.

Дукея під лікоть тримала сяюча небесна істота, променистий ангел, до такої міри чистий і ясний, що боляче стало очам.  Його лик був такий прекрасний, і я зрозуміла, що до сих пір поняття не мала, що таке небесна краса.  Його майже прозорі очі сяяли.  Його чуттєві губи здавалися намазаними медом.  Його риси були досконалі.  Його тіло мало такий запах, що можна було зійти з розуму від одного цього.  За спиною його тремтіли білосніжні величезні крила...

Я повернулася в інший бік...

Під інший лікоть принца тримала неймовірної краси жінка. Хіба може існувати така краса?  Не мертва,  не намальована,  не вирізьблена з каменю, а трепетна, жива, пристрасна, що не піддається аналізу і опису.  У трохи скошених очах ховалася зоряна ніч.  Чорні крила брів злітали до скронь.  Від її губ неможливо було відвести погляд.  Її чорне, як смола, волосся розвівалося, немов на вітрі.  Її тіло було таким прекрасним, таким чуттєвим, таким привабливим, що померли б від заздрощів кращі моделі світу.  Її чорні потужні крила зі свистом різали повітря за спиною...

Сяючий божественним світлом чоловік повільно повернувся в сторону жінки, і в очах його відбилося глибоке здивування і ще щось незрозуміле:

 - Ти-и?!!

Жінка подивилася в сторону світлоносного створіння і була вражена до глибини душі:

 - Ти-и?!!

Вони в шоці випустили з рук Принца Ночі, і ми знову полетіли прямо у вогонь, що вже зімкнувся  і жадібно палахкотів під нашими ногами.