Глава 31. Світлий Принц. Частина 3.

Повітря затремтіло і в аудиторії матеріалізувався Принц Світла.  А йому-то що тут потрібно?  Щит Долі у його темного брата, ми тут взагалі ні до чого.  Нічого не розумію.

 - Де вона?  - таким голосом запитав Вей, що, здавалося, затремтіли стіни.  І хтось сподівається, що нас не видадуть?  Просто лорди не знають, скільки у нас в академії ворогів, готових зробити для нас що-небудь «добре і приємне».  Я згадала наші сутички з Вольдемаром Ріввеком, бастардом правителя Стімерії.  Та його команда так любить нас, як собака палицю.  «Нелюддю» весь час обзивали.  І Маргаритка, дочка мавки, дівчина бастарда, і Крут Даст, його кращий друг, і дочка короля Мората Ані Сондукар.  Так, зовсім забула про розумника-очкарика, його з-за столу і не видно зовсім: Гліккертаунер, син гнома з Глухих Вершин, «розумовий центр» компанії.  Хоча, може, він уже й розібрався, хто є хто?  Не думаю, що його тут сильно шанують.

 - Де вона?!  - ще голосніше повторив Принц Світла, озираючись.

 - Чим зобов'язані візиту Ваша світлосте?  - злегка схилив голову в поклоні Леннон.

 - А ти не знаєш?!

 - Буду знати, коли вельмишановний принц повідомить нам про мету свого візиту.

 - Мені потрібна Світлотінь!  - гаркнув червоний від гніву Вей Дукей.

 - Вона зникла близько місяця тому, Ваша світлість, - приклала руки до грудей леді Євгена.  - Ми нічого не чули про неї з тих пір.

 - Навіщо ви мені брешете?  - розвернувся до маленької жінці Принц Світла.  І тільки зараз я змогла толком розглянути його.  Трохи крупніший за темного брата, риси дещо схожі, але їх спотворює ненависть і гнів.  А білі шати, немов саван, тріпочуть на неіснуючому вітрі.  Навіщо йому потрібна я?

 - М-ми не б-брешемо, - заїкаючись, відповіла леді, і Леннон притиснув до себе дружину, немов намагаючись захистити.

 - Я знаю, що Світлотінь повернулася зі своїми супутниками в академію.  Скажіть, де вона, і я не заподію нікому з вас шкоди.

Всі мовчали.  Мене навіть здивувало, що команда Вольдемара не поспішає здати мене з потрухами.

 - Але, якщо ви не хочете говорити, то гірко пошкодуєте про це!

 - Вельмишановний принце, - заговорив лорд, роблячи суворий вираз обличчя.  - Ви знаходитесь на приватній території, і я прошу вас залишити академію, поки я не повідомив в належні органи...

 - Ти, старий чорт, будеш мене лякати?!  - схопив Леннона за грудки Вей Дукей і повернувся до студентів: - Прочитати вашим студентам забавну лекцію з історії закладу під назвою БУРСА?  Ви, дітки, мабуть не раз говорили, коли у вас не виходило з навчанням або виникали проблеми: «чортова академія»?  Так ось, поспішаю вас порадувати, ви мали цілковиту рацію.  Під ім'ям благородного лорда тут ховається від свого народу звичайнісінький чорт.  Так що вітаю вас усіх!  Ви, дійсно, навчаєтеся в чортової академії!

Ось тобі й маєш.  Так, пригадую, леді Євгена розповідала якось щось про те, що їх союз з Лінноном поєднав представників темних і світлих сил, тільки я тоді на її розповідь звернула не надто багато уваги.  Ніколи б не здогадалася, що наш витончений лорд насправді - простий чорт.  А хто ж тоді його дружина?

Студенти зашуміли, уражені таємницею, що відкрилася їм.  А Принц Світла притягнув до себе перекошеного лорда, підняв і затряс, допитуючись:

 - Так що, старий чорт?  Скажеш, де Світлотінь?

Леннон змахнув рукою, і великий дерев'яний стіл поїхав прямо на нападника.  Затремтів ноутбук, посипалися листи паперу.  На жаль, досить було принцу глянути, як стіл спалахнув і за пару миттєвостей від нього залишився лише слід кіптяви на паркеті.

Чорт клацнув пальцями, і чорні кошлаті кулі покотилися по підлозі, немов живі.  Вей зареготав і дмухнув, сформувавши в просторі діру, в яку і покотилися кулі, немов їх ніс вітер.  Мені навіть здалося, що паркет повзе, скочуючись у отвір, немов сходи ескалатора, але всі інші предмети в аудиторії не ворушився.

 - Скажеш, де Світлотінь ?!  - гаркнув світлий принц.

Лодр Леннон, хоч і безпорадно висів у його руці, та заперечливо похитав головою.

 - Ну так вирушай туди, звідки ти втік багато років тому!  - з цими словами Вей Дукей в ту ж саму дірку, куди тільки що пірнули чорні кулі, скинув і нещасного лорда, який намагався упиратися.  У відповідь звідти вилетіла хмарка диму і швидко розвіялась у повітрі.  До завислого в кімнаті гару примішався запах сірки.

 - Вертайся, звідки прийшов!  - крикнув принц, потім обернувся до решти: - Хто ще бажає в пекло?  Тільки не плутати ПМЖ з туристикою!

Охочих побувати в пеклі не знайшлося.  Студенти почали схоплюватися зі своїх місць, щоб вибігти з кабінету, але Вей Дукей тільки викинув вперед руку з криком:

 - Стояти!  Всі по місцях!  Інакше спущу в пекло всю вашу чортову академію!  - і всі слухняно повернулися на свої місця, злякано і обурено переглядаючись.