Глава 31. Світлий Принц.

- Я не можу зняти це заклинання!  - десятий раз повторював Лей Дукей, коли я сиділа на ньому і витрушувала з нього душу.  Якщо вона є у нього, ця душа.

 - Брешеш!

 - Не брешу!  Це дуже сильне заклинання, його накладають тільки один раз в житті!

 - Якщо ти хочеш сказати, що я тепер ніколи не зможу відійти від тебе більше, ніж на сто метрів, і єдиний спосіб уникнути цього - це вбити тебе, то я готова!  Тебе задушити власним плащем, четвертувати, колесувати чи  просто по-швидкому відрубати голову твоїм улюбленим Мечем Сили?!  Вибирай сам!

 - Світлотінь!.. Досить!.. - попросився Темний Принц.

 - Вибрав?!

 - Сень...

 - Я не жартую, Лей Дукей, я стану вільною за будь-яку ціну, і плювати мені на твої диктаторські замашки, на твоїх слуг в чорному і навіть на камеру тортур!  - мій гнів не мав меж.  Я, дійсно, зараз була готова навіть не вбивство.

 - Ти не хочеш мене слухати, Сень!  Ти можеш відходити від мене на скільки тобі завгодно, можеш навіть злітати на Землю або піти в інший вимір.  Тобі більше нічого не загрожує!  Я просто не зможу зняти цей браслет, він назавжди залишиться на твоїй руці, як оригінальна прикраса, як нагадування про вельми цікавий період у твоєму житті, про пригоди, які нам довелося пережити разом.  І тільки!

Так?  Я трохи заспокоїлась.

 - Гаразд, нехай поки так.  А потім, коли я вивчу в академії магію, я сама знайду спосіб зняти цю штуковину, і не треба мені ніяких нагадувань про пригоди!  Не думаю, що приємно буде згадувати час, коли я була полонянкою, рабинею, коли залежала від темного диктатора, служила йому, коли ходила на ланцюгу!..

 - Добре, Сень, не будеш згадувати.  Тільки злізь з мене, будь ласка!

Га?  Виявляється, я до сих пір сиджу на темному принцові і тріпаю його, як Тузик грілку.  Я знехотя встала, а неабияк пом'ятий Лей заповз на своє улюблене крісло навпроти каміна.

 - Заберіть від мене цю божевільну, - махнув він рукою Яну і Уні, які,  онімівши, спостерігали цю сцену.

 - Та я сама тут не залишуся ні на мить!  Так, друзі, ви як хочете, можете, звичайно, залишатися на банкет.  Але мене, Януаріє, достав в академію негайно!

 - Та зараз, зараз, Сень, - слухняно виставив вперед руки однорогий.  - Я теж піду з тобою, тільки не психуй.

 - Та ні вже, залишайтеся, гуляйте!

Уна підскочила, обняла мене за плечі:

 - Ну що ти, Сень, ми всі разом!  Про що мова?  Йдемо-йдемо.  Лей, не ображайся, але... сам бачиш.  Дякую тобі за все.

 - За що ти дякуєш його, Уно?  За камеру тортур?  За те, що ми ризикували життям?

 - За свої рівні красиві ніжки, - відповіла тихо русалка.  - І за незабутню кампанію.

 - Так, Лей, вибач, що так вийшло.  Прощавай, - ляпнув принца по руці Януарій.

Він ще й вибачається?  Я, точно, божеволію.  На щастя, повністю зійти з розуму я не встигла.  Однорогий підставив спину і допоміг нам з Уною забратися на нього.  Русалка ще й ручкою помахала на прощання.  Зовсім нічого не розумію.  Лице Принца Ночі промайнуло, в очах спалахнули на мить яскраві зірочки...  і все зникло.

Мить в НІДЕ - і ми вже на острові Геліос, в навчальному корпусі, прямо в кабінеті, де проходять заняття.  Лорд Ліннон і леді Євгена стояли перед екраном, що замінив шкільну дошку, за столами сиділи мої однокурсники, і мені здалося, що сьогодні знову той самий день, коли я вперше потрапила в академію.  Так давно я тут не була.  І все так само, тільки за першим столом нікого немає, та й парта Яна пустує.  Ну, здрастуй, БУРСА!

Картина називається «Приїхали».  Німа сцена, майже за Гоголем.  Тільки відкриті роти і вирячені очі, хоч карикатури малюй.  Я не витримала і розсміялася.

 - Світлотінь!  Януарій!  Уна!  - на очах у леді Евгени виступили сльози.

 - Зниклі студенті... Де ж ви були?  - це вже сам лорд Ліннон підскакує і знімає нас з русалкою з високої спини однорогого.  - Ви уявити собі не можете, як ми вас шукали!  Батькам не повідомляли, щоб не хвилювати.  Підключили все пошуковики, а про вас ні слуху, ні духу.  Розповідайте негайно, де ви пропадали?

Ян з Уною тільки переглянулися.  Я прокашлялася, мені, як головній викраденій, і відповідь тримати.  Приховувати нічого не буду, що було, то було.

 - Перш за все, здрастуйте, шановні лорд Ліннон і леді Євгена!  Ми вже тут, так що все закінчилося добре, і переживати вам більше нема про що.  А сталося так, що мене, коли я гуляла на березі моря, викрав темний принц цього світу, Лей Дукей.

Лорд зблід, потім почервонів, а потім пішов червоними плямами.  Його дружина сунула йому в руки пляшечку з ліками, які він тут же випив, і тільки потім зміг говорити.

 - Я не дочув, Світлотінь?

 - Це був Принц Ночі.

 - Тоді нам слід... Я навіть не знаю, що нам робити!  Якщо ви втекли від Принца Ночі, він прийде за вами і не залишить каменя на камені від цього острова!  Потрібно вас заховати... Ні, відіслати додому... Ні, слід викликати Інтерпол...

- Та нічого цього не потрібно!  - зупинила його я.  - Принц сам відпустив нас, коли я виконала три його доручення, і навіть сказав, що більше не хоче мене бачити в своєму замку!