Глава 28. Перешкоди. Частина 3.

Пробравшись крізь колючі кущі, на яких ми залишили не тільки клаптики одягу, а й жмутки волосся, ми вибралися на хорошу ґрунтову дорогу, праворуч від якої починалися болота, а зліва - піски, що час від часу перемежовувалися чахлими чагарниками.  Так, цікаво у них тут природні зони розташовуються.  Навмисно не придумаєш.  Точніше, скоріше за все, навмисне все це і організовано за допомогою магії, з метою убезпечити столицю від непроханих гостей.  І що ж нас чекає на цій дорозі?  А, ладно.  Чого думати заздалегідь, нерви псувати.  Проблеми слід вирішувати в міру їх надходження. 

І ми пішли по ґрунтовці.  Йшли-йшли, йшли-йшли, поки не дісталися до величезного валуна, який майже перегороджував шлях.  І нічого на ньому не було написано.  Просто за ним сидів жовтувато пісочного кольору змій з шістьма головами, дві з яких він підпер кулачками по центру валуна, а решта займали найрізноманітніше положення.  Одні лежали прямо на камені, напевно, спали, інші крутилися на довгих шиях навколо.  Одна старанно ловила в повітрі комарів.  Пардон, комарів тут немає.  Я придивилася: сонячних зайчиків.

Ми завмерли, розглядаючи здалеку цікаву істоту.  Змій виявився розміром з невеликого слона, без крил, але з товстим міцним хвостом, покритим лускою розміром із стару залізну гривню, більш темною зверху і світлішою на об'ємному пузі.  Нас він ще не бачив.  Одна з «гуляючих» голів зіштовхнула з кулачка ту, що дрімала, із зауваженням:

 - Досить відпочивати, і іншим хочеться, - і, задоволено усміхнувшись, зайняла місце першої.

Скинута голова від несподіванки стукнула об валун, вдарилася, і полізла розбиратися до тієї, що її зіштовхнула.  Раптом одна з голів помітила нас і  гукнула до всіх інших:

 - Тихо ви!  До нас відвідувачі!

Голови вишикувалися рядочком, розглядаючи нас примруженими очима.  Здається, змій страждає на короткозорість.

 - Знову відвідувачі, - незадоволеним тоном сказала третя зліва голова.  - Скільки можна?  От народ ледачий пішов.  Ні, щоб обійти болотами або пісками, так все лізуть напролом, всім треба швидше.  А у мене вже печія від сирого м'яса.  Не встигаю я всіх їсти.

 - Та-ак... - тільки й видавила із себе я.

 - А у вас хіба табу на розумних істот не існує?  - поцікавився принц.

 - Яке табу?  - обурилася п'ята голова.  - Ми на роботі.

 - І що?

 - Робота у нас така, - пояснила перша.  – Їсти тих, хто по цій дорозі пройти намагається.

 - І що, багато хто намагається, - бліднучи, запитала русалка.

 - Я ж кажу, печія вже, - кивнула третя.

 - І що, всіх належить з'їсти?  - поцікавився Януарій.

 - Не всіх, а хто завдання не виконає.  А це означає, що, практично, всіх.

 - А вбити вас ніхто не намагався?  - скромно запитав Лей Дукей, намацуючи в чоботі захований там в зменшеному вигляді Меч Сили.

 - Марно, - похитав головами змій.  - Мене, як тільки я народився, викупали в Живому Джерелі.  Тепер у мене всі голови, якщо відрубати, відразу відростають.

Я глянула, згадуючи старі казки, на хвіст.

 - І хвіст теж, - перехопивши мій погляд, додала друга голова.  - Це коли опускають в джерело, тримаючи за хвіст, то він залишається вразливим.  Я мене викупали повністю.  Так що я абсолютно невразливий.

 - Це правда, - кивнув маг, залишивши в спокої меч.  - Але, як я зрозумів, якщо ми виконаємо завдання, ти нас пропустиш?

 - З превеликим задоволенням, - відповіла шоста голова.

 - А домовитися як-небудь по-іншому не можна?  - підійшов ближче і змовницьки схилився до валуна Принц Ночі.

 - Ніяк, - так само пошепки відповіла четверта голова.  - Контроль.  Загадки повинні прозвучати і відповіді на них теж.

У мене від серця відлягло.  Банальна програма з відгадуванням загадок!  Я в дитинстві стільки казок перечитала з подібними сюжетами.  Так там загадки такі прості, що в нашому світі їх знають всі діти дошкільного віку, наприклад «Два кільця, два кінця, посередині гвоздик».  А в інших світах для всяких магічних істот це все вважається високою мудрістю і далеко не кожен може відповісти правильно.  Так що загадок я не боюся.

 - Загадуйте!

 - Стривай, - зиркнула на мене друга голова.  - Загадувати загадки повинні ви.  Якщо я не зумію їх відгадати, то пропускаю вас безперешкодно.  Якщо я їх відгадую, то мені доведеться, хоч і не дуже хочеться, вас з'їсти.  Підпишіть договір.

Договір - це вже серйозно.  Раптом програємо?

Я спробувала уявити, як все це може відбуватися.  "Хто перший?  - питає змій.  - Роздягайтесь, я в одязі не їм, і так печія, і лягайте на валун.  Ось так лягаєте, рівненько.  І, попрошу вас, не смикайтесь.  Зараз посолю, поперчу... Я їсти буду швидко, всіма шістьма головами відразу.  Решта можете поки відвернутися...»

Я здригнулася.

 - А, може, краще по болоту спробуємо?  - повернулася до нас русалка.

 - Пізно, - почув її слова змій.  - Якщо ви дійшли сюди, то шляху іншого для вас уже немає.

Ми озирнулися.  Одна тільки дорога висіла в просторі, та й та обривалася метрів через двісті.  Назад шляху не було.