Глава 26. Турнір. Частина 2.

Дорогі читачі! Тільки-но мені повідомила Незабудка, що від 25 глави відобразився лише шматочок і втрачено важливу частину: як Сень врятувалася, падаючи з мосту. Я все виправила, прошу вибачити і перечитати главу 25, щоб було усе зрозуміло далі. Ваш автор.

Натовп глядачів вибухнув захопленими криками і оплесками.  Еге ж, «виступ» світлого виявився на порядок вищим, ніж наші з принцом потуги.  Як же Лей не додумався до такої простої речі?  Я з осудом глянула на принца.  Та він і сам червоними плямами вкрився, усвідомлюючи свою поразку.

Староста прокашлявся:

 - Перше випробування пройшли обидва претенденти на руку дівчини, але Крец при виконанні завдання виявив набагато більше винахідливості і дбайливого ставлення до своєї обраниці... - Новий шквал оплесків радісних односельчан заглушив голос старого.  Перечекавши шум, він продовжив: - Отже, приступимо до другого етапу.  Перевіримо, чи зможуть учасники турніру захистити майбутню дружину без зброї.  У нас є для цього випробування по парі гигів та крюгів, привезених з Деймоса.

Поки я, відкривши рота, слухала старосту, кілька дебелих дядьків підскочили до мене і, буквально, вирвали з рук Креца.  Я тільки й встигла побачити його жалісливий закоханий погляд і почути слова, що злетіли з припухлих губ:

 - Не бійся, красунечко, я зможу тебе захистити...

Я заверещала, коли мужики потягли мене до дерев’яного стовпа, що стояв у центрі площі, і примотали грубими мотузками з ніг до самої шиї, такий розклад мені не подобається в будь-якому випадку!  Але мій світлий женишок тільки з сумом дивився, як із мене знущаються, а на захист кидатися не поспішав.  Та й Принц Ночі мовчки спостерігав за тим, що відбувається, хоча його хвилювання і видавали стислі до побіління кулаки.

Гостре почуття беззахисності різонуло по серцю.  Хвилі страху прокотилися по тілу, і я закопирсалась, намагаючись послабити мотузки.  Втім, безуспішно.  І толку, що тато - ангел, а мама - демониця.  Навіть звільнитися від пут самостійно не можу.  І моя здатність ставати невидимою тут не допоможе.  І що ж далі, га?

А далі на протилежних сторонах площі піднялися залізні двері і з них вибралися на світ божий дві тварі.  Перша ящероподібна, висотою з великого дога, довжиною метра три від носа до кінчика хвоста, вкрита чорною блискучою лускою, на опуклих круглих очах вертикальні щілинки зіниць, із всипаної тонкими гострими зубами пащі раз у раз вискакує роздвоєний язик.  Друга сухорлява, рухається на напівзігнутих лапах, з покритим рудою короткою шерстю тілом гієни і пташиною головою на тонкій шиї, з хвостом, усіяним голками, що встали дибки, масивний дзьоб і п'яти сантиметрові серпи загнутих пазурів доповнювали і так мало приємний портрет.

Це що, все для мене?  А як же народ?  Раптом цим створінням здасться смачнішим хтось із місцевих?  Я озирнулася: по колу площі, загороджуючи глядачів, вишикувалися лучники з невеликими туго натягнутими луками.  Та-ак.  Значить, всі в безпеці.  Крім мене.  І де ж мої захисники?

Ящероподобна тварюка, повільно підбиралася зліва, а потім раптово різко кинулася до мене, але на півдорозі її за хвіст схопив розумничка Крец.  Хижак розвернувся і зчепився з несподіваним супротивником.

Я крутнула головою вправо якраз щоб побачити, як Лей зловив в стрибку звірюку, схожу на гієну, і, незважаючи на хвіст, що б'є по ньому гострими голками,  вчепився обома руками в її горло, не дозволяючи хижому дзьобові спотворити його обличчя.

Фух, здається, все влаштовано.  Я знову подивилася вліво.  Світлий вже вузлом зав'язував триметрову ящірку, на щастя, дурної сили вистачало.  Повернулась вправо.  Схожа ні гієну тварюка хрипіла в міцних обіймах принца, її хвіст, все ж встиг завдати Дукею кілька рваних ран, та тепер безсило бив по землі.

Я зітхнула з полегшенням і раптом почула знайомий вже скрип двері.  Що це?  Прямо переді мною в кінці площі відчинився ще один прохід, пропускаючи другу тварюку, що нагадувала гієну.  Вона смачно клацнула величезним дзьобом і на напівзігнутих лапах рушила до стовпа, тобто, до мене.  Я не могла озирнутися, але ззаду теж зі страшним скреготом піднялися залізні двері і, можу тільки здогадуватися, що вийшла з них зовсім не бідна овечка.  За що мені це?!

Я засмикалась в своїх мотузках, але вони не піддавалися.  Прив'язали на совість, гади... Хоча...  Найнижчий виток дав слабинку.  Я скинула з ніг взуття, намагаючись вивільнитися хоча б частково.  Позаду пролунав скрегіт кігтів по викладеній камінням бруківці, і я потилицею відчула, що хижак стрибнув.  У той же момент Крец кинув практично зав'язаного вузлом ящера і покотився за моєю спиною, перехопивши звіра, що летів на мене.

Зітхнути полегшено я не встигла.  Гіеноподібна тварюка майже дісталася до мене і націлилася своїм величезним дзьобом в мою ногу.  На щастя, я як раз встигла звільнити її до такої міри, щоб, вивернувшись, врізати в огидну руду морду.  Тварина клацнула дзьобом, прибивши собі язика і відскочила, видаючи виття, що холодило душу.  Крутнувшись на місці, вона підібралася, націлившись пазурами мені прямо в незахищене обличчя.

Хрускіт кісток - і Лей Дукей відкидає свого супротивника зі зламаною шиєю.  Труп хижака збиває на лету тварюку, що якраз стрибнула на мене.  Але зайнятися нею принцу не вдається.  Клубок, що складається з Креца та невідомого монстра, врізається прямо в нього і розсипається.  Ящір, тепер і я бачу, що четвертий хижак теж ящір, впивається зубами в чобіт Принца Ночі.  Гіеноподібна тварюка в цей час піднімається і заходить до мене з тилу.  Крец кидається за нею і чується оглушливий крик і тріск кісток.  Чиїх?